Російські військові. Фото: Getty Images
Це впливає на спроможність росіян воювати на материковій частині України
Яка зараз поточна ситуація в Криму через те, що Україна прагне заблокувати поставки палива на територію Криму?
Якщо ми беремо до уваги так званий сухопутний коридор, а саме окуповані території України материкової частини, тут ми маємо говорити не просто про загрозу локдауну чи блокади Криму, а про спроможність воювати росіян на материковій частині України. І тоді нівелюється їхній стратегічний план 2022 року, бо саме тут вони атакували з метою розширення контролю над материковою частиною України, щоб не було блокад Криму. Ми пригадуємо, що після того, як Крим став окупованим, було багато як вдалих, так і невдалих спроб України у плані припинення поставок різного роду, перекриття води тощо. І, крім того, буде провалений російський задум форсування правого берега річки Дніпро, бо перерізання логістики в районі умовно південного сходу — це не лише перерізання магістрального шляху Р-280, колій, а й відрізання російських окупаційних військ у районі Маріуполя, Бердянська, Мелітополя. Але це і відрізання ворожих сил від постачання на Херсонському напрямку. І це першочергова ситуація, тому що Крим зараз використовується противником не тільки як окупована територія України чи територія, з якої вони залучають авіацію і на якій намагаються утримувати порти. Це також ті ресурси, які противник накопичував для того, щоб підтримувати свій окупаційний гарнізон на Херсонському напрямку, в Енергодарі, на Оріхівському напрямку тощо. Тобто це доволі широкий спектр проблем для російських військ, аніж просто потенціал їхнього перебування в Криму.
"Відрізання логістики — від пального до продуктів — ставить російську армію у критичне становище, вони почнуть відступати самовільно"
Отут дійсно буде дуже велика проблема для росіян, бо це і Азовське море, і Крим. Путін дуже пишався, що вони окупували частину України, і Азовське море стало, як він дуже помилково вважав, внутрішнім морем Росії. Воно не було, не є і ніколи не буде. Але з’явилися додаткові й дуже серйозні внутрішні проблеми для Росії, зокрема для їхньої нафтопереробки. Крім того, є психологічний фактор блокади російських військ у Криму. Також це доволі сильний психологічний удар по російських окупаційних військах, які перебувають саме в районі півдня України і Криму. Тому що вони прекрасно усвідомлюють, що відрізання логістики і постачання — від пального, боєкомплекту до банальних продуктів харчування для російської армії — це означає поставити її у дуже складне становище. І тут навіть росіяни будуть усвідомлювати, що за відсутності ресурсів утримувати лінію фронту на півдні України або принаймні ті території, на яких вони перебувають, просто стає неможливим. І тут ідеться не про стратегічні військові операції українських військ чи прорив їхньої лінії оборони. Це про внутрішнє з’їдання самих себе. Я маю на увазі росіян. Це теж доволі серйозна проблема — і не тільки для цих військ, але й для самого Путіна. Тому що, більш ніж упевнений, наказ буде стояти до останнього. А чим стояти? І з чим стояти? Якщо ресурс буде не просто мінімальним, а відсутнім, це означатиме, що, скоріш за все, російські війська почнуть відступати самовільно. Спочатку це ФСБшники, КДБісти, партноменклатура, яка прислана з Росії, а потім це вже перейде і на лінійні частини.
А скажіть, а відступати як і куди? Пливти на плотах? Втім, є повідомлення, що ЗСУ знову вдарили по Керченській переправі.
Росіяни навіть у районі Херсона свого часу створювали бригаду річкових катерів, яка мала дати їм можливість форсувати. Тобто вздовж узбережжя будуть пробувати. Вони знайдуть спосіб, куди тікати і відступати, якщо постане питання їхнього не просто оточення, а повної, реальної блокади, яку в класичному форматі всі розуміють.
Це призведе до невиконання наказу Путіна. І за це цим російським військам нічого не буде — це дуже важливо. Тобто страх перед Путіним, перед своїм командуванням може бути знівельований. Цього теж дуже боїться Путін, він це прекрасно усвідомлює. І тому я впевнений, що вони будуть намагатися по максимуму, будь-якими силами та ресурсами, продовжити життя своїх військ саме на півдні України і в Криму.
Зараз ми вже бачили повідомлення про те, що росіяни тепер прагнуть супроводжувати бензовози мобільними групами, які озброєні, наприклад, кулеметами, для того, щоб збивати дрони. Наскільки такі заходи могли би бути ефективними для ворога, щоб зменшити тиск українських Збройних сил?
За вчорашню добу Генеральний штаб звітував про 470–480 знищених автомобілів та 90–95 знищених артилерійських стволів. Напевно, це найкраща відповідь, як їм це допомагає. Але вони зараз тягнуть із глибини Росії вкрай необхідний для них транспорт. Це факт, особливо після ударів по нафтопереробній галузі в межах самої Росії. І з урахуванням того, що 20 червня зафіксовано проліт дрона на 2000 кілометрів від "фаєрпоінта", а його дальність ураження — 3000 кілометрів, він, по суті, як ракета. І якщо буде підтвердження, ми можемо говорити про новий рекорд радіуса ураження. Це теж дуже цікаво накладатиметься на загальну тенденцію. Але я б не хотів, щоб хтось подумав, що це "шапкозакидання" або що я це оцінюю як щось короткострокове. Росія має ресурс, який вона буде тягнути. Але важливо те, що вона не може його нарощувати на окупованих територіях. Вона зараз змушена бути в такому форматі: чим швидше бігти, щоб довше стояти на місці. І цей парадокс для російської логістики стає дедалі очевиднішим.
.jpg)
Іван Тимочко. Фото: facebook
Навіть заходи ДРГ у Костянтинівку не означають встановлення контролю у місті
Росіяни продовжують тиснути на Костянтинівку, і військові, які на цьому напрямку захищають місто, стверджують, що там тривають запеклі бої. Яка там ситуація з оперативно-тактичної і стратегічної точки зору зараз?
Росіяни вихвалялися минулого року, що вони перетворять Костянтинівку на плацдарм чи оперативний простір для наступу на Краматорськ і Слов’янськ, що це відбудеться взимку 2026 року. Станом на літо 2026 року ми говоримо про бої противника на флангах міста, про спроби обійти місто і зайти в нього. Попри всю складність ситуації, маємо враховувати, що Збройні сили тут показують надзвичайно якісну роботу і довго зривають плани противника. І це ми говоримо про бої в районах меж міста. Але якщо заходять російські солдати, ДРГ у межі міста — це не означає укріплення чи тотальний контроль за територією. Все ж таки маємо розуміти, що Костянтинівка для противника — однозначно важливий пункт для того, щоб спробувати взяти його під контроль, оскільки це пряма дорога в бік Дружківки, Краматорської агломерації. Але противник наступає і пробує прорвати лінію оборони наших військ на східному напрямку, зі сторони Часового Яру. Усе ж таки команда Путіна окупувати повністю Донецьку та Луганську області не скасована. Але на фоні руйнувань ворожої логістики, думаю, це вплине і на бойові дії за місто.
Війна — це вже не про перемогу, а про пряму загрозу для режиму Путіна
Водночас Путін досі нічого не сказав про найпотужніші удари по Москві. Чому?
Що він може прокоментувати про Москву? Натягали все, що могли, вирізали гектари полів, порозставляли "Тори", "Буки", С-300, С-400 у межах міст, по будинках і центрах — де тільки не напихали. І основна ефективність їхнього ППО — це те, що вони влучили по цистерні з пальним у центрі Москви. Насправді він не може це коментувати у форматі своєї комунікації з росіянами. Видно, що просто не призначили винного. Радше в цьому причина його мовчання.
Є теорія, що атаки українських дронів на Москву відбуваються неефективно через певну опозицію росіян до Москви: нібито не хочуть її захищати, а також що російські військові хочуть завершення війни, бо їм це набридло. Чи є тут якесь підґрунтя? Чи може це бути дійсністю?
У Росії є конфлікт регіонів. Вони недолюблюють одне одного в межах своїх регіонів. Там усі проти всіх і водночас усі розуміють, що вони в одному котлі. Але в Кремлі є внутрішнє розуміння того, що війна — це вже не про перемогу для Путіна, а про пряму загрозу для режиму Путіна і російських політичних еліт. Це однозначно. Два-три тижні тому в Росії почали масово говорити про можливого наступника Путіна або того, кому він готує передати владу. Потім це, звісно, підчистили і придушили. Але ми розуміємо, що такі розмови виникли не випадково — йдеться про внутрішню дискусію або про те, що певні еліти промацують настрої російського суспільства: чи готове воно морально прийняти відсутність Путіна.
