Кір Стармер під час оголошення про свою відставку з посади прем'єр-міністра Великої Британії. Лондон, 22 червня 2026 року. Фото: REUTERS/Jack Taylor
"Брекзит став вододілом, який поділив британське суспільство"
Що стало основною метою виходу Британії з Європейського Союзу? Чи був цей крок правильним для британців? Чи справді стало краще?
Взагалі, першопочатковою ідеєю референдуму, яку оголосив тодішній прем'єр-міністр із Консервативної партії Девід Кемерон, ще у 2015 році, було отримання більше преференцій від Європейського Союзу. І Кемерон планував, що на референдумі більшість британців проголосують за те, щоб залишатися у складі ЄС. Але на голосування безпосередньо вплинули соціальні мережі, зокрема фейсбук і твіттер, де поширювалися наративи про те, що в Європейському Союзі багато нелегальних іммігрантів, вони всі є ґвалтівниками, вбивцями і мародерами, тому Британії буде краще не в Євросоюзі. У результаті було послаблено ЄС і стався серйозний вплив на саму британську політику.
За ці 10 років ми побачили зміну того, що означав Брекзит, у першу чергу, це серйозні політичні зміни. Девід Кемерон пішов у відставку, прем'єр-міністром стала Тереза Мей, яка більшою мірою займалася внутрішньою політикою і меншою мірою зовнішньою. Тому Мей працювала над тим, щоб угоду про вихід із ЄС проголосував британський парламент. Це їй не вдалося, але вдалося Борису Джонсону, її наступникові, який переміг на виборах лідера Консервативної партії влітку 2019 року. Саме літо є таким чарівним періодом, коли британські прем'єри чомусь хочуть іти у відставку, бачимо певну таку тенденцію. І Мей, і Джонсон були по три роки прем'єр-міністрами. Джонсону вдалося тріумфально перемогти на парламентських виборах у грудні 2019 року. Але він пішов у відставку через скандали, пов'язані з вечірками на Даунінґ-стріт. Улітку 2022 року на чергових виборах перемогла Ліз Трасс, яка була майже 50 днів на посаді прем'єра, а після неї посаду обійняв Ріші Сунак. Але залишалися всі ці прорахунки щодо відсутності реформ по охороні здоров'я, соціальній сфері, імміграційному законодавству. Тож влітку 2024 року прем'єр-міністром став Кір Стармер, і лейбористи повернули собі владу після 14 років перебування в опозиції.
У той момент, коли в січні 2020 року Британія вийшла з Європейського Союзу, почалися переговори з Брюсселем про завершальний її вихід, були дуже серйозні скандали, тому що не погоджувалися Лондон і Брюссель щодо багатьох моментів, які стосувалися Північної Ірландії, де будуть проходити кордони щодо торгівлі, багатьох інших моментів. Але Брекзит став тим вододілом, який поділив британське суспільство.
"Британія багато закуповує за кордоном, тому залежить від різних тарифів, у тому числі від тарифів США"
Від самого референдуму до виходу минуло 4 роки. Як Брекзит вплинув на Велику Британію? Які галузі британської економіки виграли, а які зазнали втрат?
Зазнала втрат харчова промисловість, тому що було порушено різні торговельні ланцюжки щодо певних товарів, які Британія отримувала, будучи членом Європейського Союзу. Так само це вплинуло на риболовлю, тому що одним із гасел Брекзиту було те, що треба повернути нашу рибу в Ла-Манші. Усі ці "рибальські війни" між британцями і французами мають певне історичне коріння. Плюс ‒ продовжилися процеси деіндустріалізації, тому що у Британії майже не залишилося якоїсь великої промисловості, великого виробництва. Британія багато закуповує і ресурсів, і продовольства з-за кордону. Тому вона залежить від різних тарифів, у тому числі від тарифів США. Ще цікавий момент, що Британія не могла довгий час погодити договір про вільну торгівлю із США, і на це так само накладався Брекзит. У 2020 році ще кандидат у президенти Джо Байден сказав, що ви маєте вирішити питання з Північною Ірландією, тобто де буде проходити кордон. Або сухопутний — між Північною Ірландією, яка є частиною Сполучених Штатів, і просто Республікою Ірландією, яка є в Європейському Союзі, або ж по морю. Ця угода була підписана лише минулого року під час візиту Трампа до Шотландії.
"Багато людей, які голосували за вихід, розчарувалися"
Натрапив нещодавно на опитування щодо підтримки повернення Британії до ЄС. Примітно, що 53% опитаних британців висловилися за членство країни в Євросоюзі. Причому серед виборців правлячої Лейбористської партії таких аж 83%. Виходить, розчарувалися у тому виборі, який зробили 10 років тому? І чи можливе повернення до ЄС?
Я думаю, що багато людей, які голосували за вихід, розчарувалися. Тут треба нагадати, що більшою мірою Англія проголосувала за вихід, натомість інші регіони — Уельс, Шотландія та Північна Ірландія — проголосували проти виходу Британії з Європейського Союзу. Я так само бачив цікаві соціологічні опитування, де навіть опитували мешканців Франції та Німеччини, чи згодні вони, що Британія повернеться до Європейського Союзу. Там 50-60% виступили за це рішення.
Плюс треба розуміти, що не всі британці досі усвідомлюють, що ними маніпулювали російські спецслужби. Про це є багато досліджень і журналістських розслідувань. Багато зробив у цьому плані журналіст The Guardian Люк Гардінґ, а також Керол Кедвеладр, журналістка видання з медійної групи The Guardian. Тобто вже, в принципі, відомо, чому Брекзит став операцією російських спецслужб, але для багатьох британців досі залишаються відкритими питання, чому це сталося. Отже, вони справді розчарувалися.
"Думаю, що рано чи пізно Британія може заново вступити в Європейський Союз"
Ми побачили, особливо після 2022 року, більшу співпрацю Британії з Європейським Союзом у плані безпеки та оборони. Ми розуміємо також, що у Британії та Франції є багато спільних проєктів щодо боротьби з нелегальними мігрантами, адже ця проблема досі існує. Іммігранти прибувають до Франції, потім сідають на надувні човни і перепливають Ла-Манш. І тоді вже британцям нічого не залишається, як залишати цих іммігрантів з Африки та Близького Сходу. Тобто іммігрантів побільшало, і це питання на другому місці, яке турбує британців. На першому місці економіка, на другому — імміграція.
Тож, резюмуючи про Брекзит, Британія більше виграла чи втратила?
Я думаю, що втратила. Це стосується співпраці у різних секторах, зокрема освіти, науки. Думаю, що рано чи пізно Британія може заново вступити в Європейський Союз, але ясно, що це вже буде не той ЄС, який був 10 років тому.
"Британська політика стає більш коаліційною"
Велика Британія зараз готується до призначення сьомого прем'єр-міністра після нещодавнього оголошення про відставку Кіра Стармера. Три останні лідери — Девід Кемерон, Борис Джонсон і Кір Стармер — залишили посади менш, ніж за три роки після впевненої перемоги на виборах. Чому за такий короткий проміжок часу аж така плинність кадрів ‒ найвищого ґатунку політиків у Великій Британії?
Британська політика стає італійською. Поясню, чому я навів таку алегорію. Класична двопартійна система, де одна партія при владі, а інша в опозиції, яка формує тіньовий кабінет, вже зникла — через зростання впливу третіх партій. Мова йде про ліберал-демократів, які вже певний час перебувають у парламенті, йдеться також про партію зелених, про партію Reform UK, яку очолює правопопуліст Найджел Фарадж, так само мова йде про націоналістів, це Шотландська національна партія і Plaid Cymru в Уельсі. Британська політика стає більш коаліційною, тож рано чи пізно ми зможемо побачити коаліційний уряд. Хоча, до речі, уряд Кемерона був коаліційним у 2010-2016 роках, тому що тоді консерватори не отримали повної перемоги на виборах 2010 року. Відтак ми можемо дійсно очікувати, що подальші уряди будуть по 2-3 роки існувати, як це відбувається, наприклад, в Італії. Хоча Італія — це парламентська республіка, а Велика Британія є конституційною монархією, де формально главою держави є монарх.
Єгор Брайлян. Фото: facebook
Але чому інші партії відгризали електоральні перемоги консерваторів і лейбористів? Тому що не було якихось системних реформ, люди втомилися від того, що є високі податки, що не можна отримати нормальну медичну страховку. І питання іммігрантів дійсно багато кого бентежить, тому ці три соціально-економічні питання найбільше турбують британців. Люди не побачили якихось швидких змін, що їх вони очікували від Стармера, адже лейбористи перемогли з шаленим відривом, а консерватори втратили вплив і припинили бути справді впливовою партією у Великій Британії. На це є свої причини, плюс мали місце процеси деволюції, коли частина повноважень передавалася з Лондона у регіони. Таким чином отримали свої парламенти у Північній Ірландії, Уельсі, у Шотландії в Единбурзі, відтак регіони вже мають більший політичний вплив. Зокрема, у Шотландії, наприклад, консерватори і лейбористи отримують дуже мало місць, там все посідає Шотландська національна партія, яка є основною політичною силою цього регіону. Те ж саме в Уельсі, де продовжується відродження валійської мови і культури. Цікавий факт, що свого часу українці, коли була третя хвиля еміграції до Великої Британії після Другої світової війни, оселилися у різних регіонах Британії, в тому числі в Уельсі, і почали працювати шахтарями чи робітниками. Сьогодні, ясна річ, із шахтами і фабриками складнувато в Уельсі, але й зараз багато українців переселилися, зокрема, в Уельс.
"Саме за Стармера було підписано угоду про сторічне партнерство"
Поговорімо про Кіра Стармера. Чим запам'яталася його політика та які причини його відставки?
Стармер іде з посади через позицію всередині своєї політичної партії, бо за своїми поглядами він є поміркованим центристом. Він не є таким ультралівим, яким був його попередник Джеремі Корбін. Стармер більше говорив, ніж робив, якщо брати внутрішню політику. Але в плані зовнішньої політики він робив багато для того, щоб Британія посилила співпрацю з Європейським Союзом, посилила надання допомоги Україні. І саме за Стармера було підписано угоду про сторічне партнерство у січні 2025 року. Цю угоду ратифікувала Верховна Рада України у вересні минулого року.
"Для британців Стармер — політик, який не зумів консолідувати свою партію"
Для британців, я думаю, Стармер — це той політик, який не зумів консолідувати, об'єднати свою партію. І вже на початку 2026-го було зрозуміло, що до кінця року Стармер навряд чи буде залишатися прем'єр-міністром. Місцеві вибори, які були на початку травня, показали, що лейбористи вже втратили Уельс, здавалося б, той регіон, де вони мали багато підтримки, бо там завжди жили робітники. І таким знаком було те, що 11 профспілок виступили проти того, щоб Стармер був прем'єр-міністром. Крім того, хочу сказати, що Стармер не є таким харизматичним політиком, тому що все одно важливою є постать людини, яка робить політику. Це дуже важливо для лідера.
"Поки що ми бачимо лише одну ключову кандидатуру ‒ Енді Бернем"
Що буде далі? Точніше — хто буде далі? Чи можемо ми сьогодні озвучити список претендентів на посаду прем'єр-міністра?
Поки що ми бачимо лише одну ключову кандидатуру. Це Енді Бернем, людина, яка свого часу кілька разів балотувалася на посаду лідера Лейбористської партії. Він був депутатом у Палаті громад, потім був мером Манчестера, отримав прізвисько Король Півночі і став відомим під час пандемії коронавірусу, коли боровся із центральною владою у Лондоні за суворі обмеження під час пандемії, коли йшлося про пересування людей. Власне, Бернем вже має певні напрацювання з Україною щодо рівня міського самоврядування та у плані реабілітації.
За процедурою, з 9 по 15 липня буде офіційне висування кандидатів на посаду лідера Лейбористської партії. Десь 1,5-2 місяці займуть всі ці процедурні моменти виборів. Останній раз вибори лідера лейбористів були наприкінці 2019-го ‒ на початку 2020 року, коли було висунуто три основні кандидати, з яких переміг Стармер. Є й інші фігури, але все одно, так чи інакше, вони віддають перевагу Бернему. За своїми політичними поглядами він багато в чому схожий на Стармера. Відомо, що Бернем підтримує деволюцію, тобто те, що регіони отримають більше влади на місцях.
