Конституція України. Фото з відкритих джерел
5 етапів формування та прийняття Конституції України
Тридцять років Конституції України цьогоріч. Чому Конституція, Основний закон, насправді важлива для кожного громадянина України? Ви казали, що Конституція – це серце народу. Що сьогодні говорить українському суспільству Конституція України?
Конституція України – це такий документ, без якого не може жити жодний народ. Це, якщо хочете, і його мати, і його батько, і його сім'я, все його, де він формується як людина, без чого він не може жити як людина також.
Коли ми прийняли Конституцію, ще коли проєкт був, цей проєкт розглядали і європейські структури. Й вони визнали наш Основний закон одним із найбільш демократичних в Європі.
Я б хотів розділити розповідь про роботу над Конституцією на певні етапи і зупинитись коротко над кожним етапом, де, що і коли було головним. Сьогодні вважається, що Конституція приймалася за одну ніч.
Проте навіть Олександр Мороз, який тоді був головою Верховної Ради, ділить періоди підготовки і прийняття Конституції на кілька етапів: від декларації про державний суверенітет до державності – перший етап; формування Конституції – другий етап; та від конституційної ночі до конституційного "мороку". Він, як поетична натура, міг собі це дозволити, а я, як юридична натура, бачу трошки інше.
Я бачу п'ять основних етапів формування і прийняття Конституції України. Це говорить про те, що цей документ має неабияку вагу для народу і неабиякі труднощі щодо його прийняття. Вже тоді (під час написання та прийняття Конституції — ред.) нас починали не то що критикувати, а цькувати й говорити про те, що ми навіть не здатні прийняти Конституцію. Так, ми дійсно ухвалили Конституцію не раніше інших республік, які вийшли з Радянського Союзу. Але для того, щоб прийняти цю Конституцію, ми повинні були пройти дуже складний шлях, який я особисто поділяю на кілька періодів.
Перший — з 1991 року, коли проголошувався Акт Незалежності і Декларація про державний суверенітет України, і до 23 листопада 1995 року. Чому так? Це був той період, коли ми в нашій державі від простої людини, яка ніколи Конституцією не займалася, до президента держави прагнули усвідомити, що це воно таке і як ми повинні себе вести так, щоб це невідоме нам приняти.
Коли я став співголовою робочої групи з підготовки проєкту Конституції, я отримував проєкти Основного закону. Боже мій, скільки їх було і які вони були. В моєму особистому архіві, мабуть, три мішки з такими проєктами, понад 300 штук. Вони приходили від політичних партій, громадських організацій, окремих осіб. І це було протягом всього періоду, коли Конституція вже розглядалася відповідними структурами і органами, створеними Верховною Радою.
Конституція народу України, але не українського народу
Пане Володимире, хочу сказати, що скільки працюю журналісткою завжди було нарікання, що основи, які закладені, прав та обов'язків не зовсім відповідає життєвим реаліям. Наприклад, медицина безкоштовна, там інші речі. А влада, як приходила в Україні, постійно хотіла внести зміни до Конституції. І я от пам'ятаю, ще коли прийшов президент Зеленський, ще навіть до того, вже покійний Віктор Мусіяка казав, що не можна цього робити, що треба виконувати те, що є, що там прописано. От як тут? Чи виправдала Конституція ті сподівання, які закладали в неї її автори і ви?
Я хочу вам сказати, що Конституція, те, що ми в неї заклали, виправдала і виправдовує все й до сьогодні. Інше питання, що ті, хто застосовує Конституцію, залишаються конституційно неграмотними людьми, і вважають, що це їм не потрібно, і застосовують так, як це потрібно. А тут виникає одне питання, чому вони це можуть робити?
В період, про який я вам говорив, я хотів, щоб люди вивчали конституції інших держав, щоб вони зрозуміли, що воно таке, перш, ніж сядуть за прийняття своєї конституції. Це був період вивчення, проходження. лікбезу, що таке конституція і як до неї треба ставитись.
Від листопада 1995 року до 15 березня 1996 року, коли вже прийнято було наш проєкт, ми вже ввійшли в вузькі рамки роботи над самою конституцією, над самим текстом. Тут у нас були теж дуже складні питання. Була створена робоча група, адже Конституційна комісія, яка була створена в перший період роботи Верховної Ради 1994 року обрання, не справилася фактично своїм завданням.
Чому? Вони подумали, що це легке завдання, ним легко можна пройтися і все. Я пам'ятаю перше засідання, коли почали говорити, що це буде — Конституція українського народу чи Конституція народу України. Я не знаю, чи ви влювлюєте ці нюанси, але у Москві нюанси уловлювали дуже точно. І вони своїм провідникам дали чітку вказівку: ніякого українського народу, тільки народу України. Народ України – це всі ті, хто проживає на території України, тож росіяни отримують такі ж самі права, скажімо, як і українці, титульна нація. І їм надають більше прав, тому що в них є сусід, їхня материнська держава.
Так от, коли ми сіли на перше засідання Конституційної комісії, перше, що почали комуністи і ліві сили вимагати, це щоб це була Конституція народу України.
Президент Кучма тоді сказав: "а яка різниця? Чого ми на це час гаємо? Народу України і крапка". Я кажу: "буде краще українського народу". "А чому буде краще? Ну, не хочуть люди цього сприймати". Кажу: "а народ хоче". "А звідки ви це знаєте?" Кажу: "Леоніде Даниловичу, ви гуляли в Маріїнському парку?" "Ну, і що?" "А там стоїть пам'ятник Ватутіну". "Ну, і що?" "А там написано: "Ватутіну від українського народу", а не від народу України". Вирішили, що не треба більше дискутувати і треба створити робочу групу.
От тоді і створена була робоча група, яка повинна була працювати над проєктом Конституції України, прийняти цей проєкт за основу і передати на розгляд Верховної Ради. В цю групу війшло, скажімо так, не дуже багато патріотів Україні, тому що керувалися кількісною системою депутатів Верховної Ради. В другому скликанні лівих сил було більше, ніж тих, які боролися за Україну, за її суверенітет, за її незалежність. І вийшло так, що від Верховної Ради України війшли Буткевич, Гмиря, Заєць, Стретович. Тут від лівих був тільки один Гмиря, і це привело до того, що наші ледь не бойкотували і не хотіли приходити, вимагали, щоб було шість представників від комуністичної фракції. Від президента були Бурчак, Головатий, Ємець, Підпалов, а від судової влади – Перетика і Стефанюк.
Але в той час була ще одна проблема: в нас з'ясовували між собою стосунки лідери держави – президент і голова Верховної Ради. І коли дивитись на членів робочої групи, то воно нібито і немає нічого такого...
Але це позначалося…
Так, адже коли врахувати, хто із них був за президента, а хто — за голову Верховної Ради, то виявляється, що за Конституцію залишилися практично одиниці.
Я ще народним депутатам говорив, з якими я спілкувався, що Конституція – це триєдиний документ: правовий документ — основоположний правовий документ держави; політичний документ — основоположний чи основний політичний документ; ідеологічний документ. Я кожному із них розписав, в чому де Конституція заторкує політичні, ідеологічні і суто правові питання. Я говорив: якщо ви будете стояти суто на ідеологічних позиціях, відстоювати положення ідеологічні, то ви підготуєте прекрасний документ, тільки назвіть його програмою партії. До права, як основи розвитку суспільства, вона не матиме ніякого відношення. Якщо ви будете стояти на конституції, що це основоположний політичний документ, то ви повинні знати, що ви йдете по курсу Російської Федерації, і для вас основне не право, а сила.
От так у нас і вийшло, що наша робоча група виявилася основною групою пропрезидентською. За голову Верховної Ради, щоб його захищали, я там нікого не бачив. На суто правових позиціях теж було одиниці і важко було проводити елементарне якесь питання. Зразу ж дискусія, зразу ж піднімається політичний чи ідеологічний аспект.
Період хибної роботи над Конституцією
А наскільки наша Конституція виявилася дієвою в умовах повномасштабної війни? Ми не думали, що у нас може бути війна, тобто ми не готувалися?
Ми все це думали і все це відчували. Коли брати всі ці етапи, про які я говорив, то п'ятий етап утвердження Конституції у мене починається з 26 червня і по нинішній день. Але з 26 червня ми передбачали, що низка положень Конституції повинні в розвиток Конституції прийняті бути законодавчо. І цей період з 26 червня після прийняття Конституції я назвав для себе періодом хибної роботи над чинною Конституцією. Йдеться про хибну роботу парламенту, президента і всіх решта. Практично жоден із тих законів, не були прийняті, від них відійшли, і тільки тому, що вважали, що це змінить наші стосунки з цією чи іншою державою.
Розповім про те, як вирішувалось питання щодо іноземних баз на нашій території, адже сьогодні ми пожинаємо результат. Яка це була тяжка дискусія. і тяжкі перемовини між нами під час роботи нашої робочої комісії.
Як тільки ми закінчували засідання, практично всі бігли в адміністрацію президента і доповідали, що там було, як воно проходило, на якій позиції стояли, чому не пройшов президентський варіант.
Мало того, коли ми вже прийняли той варіант, на якому наполягали сили, скажімо, проукраїнські, то до мене приходили від президента провідні його радники і починали мене переконувати, що я повинен відступитись від цієї позиції. Стаття 16 гарантує, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз. А у варіанті Росії було, що ми це повинні допустити. Я почав виступати і говорити, що президент тисне на нас і давить, щоб ми прийняли, ну, скажімо так, колонізаторську статтю в Конституцію. Після таких виступів прийшов новий документ, в ньому було викреслено слова "президента України", а все решта залишилося без зміни. Але все одно це не пройшло.
Я хочу вам сказати, що це не обмежилося тільки адміністрацією президента, воно потім перейшло і на Верховну Раду. Я не маю на увазі депутатського корпусу, тому що тут ліві сили всі сповідували те, що Росія скаже. Але вже інші почали. Інститут законодавства прислав такий документ з огляду на те, що згідно статті першої цього ж проєкту Україна визначається як суверенна, унітарна, демократична, соціальна, правова держава держава, стаття 2 в запропонуваному на робочу підкомісію варіанті явно є зайвою, адже кожному і так зрозуміло, що якщо держава суверенна, то її суверенітет поширюється на всю її територію. А ця остання є недоторканою з боку інших держав. Тобто воно і так зрозуміло, на що це писати. І далі вони ще пишуть: зайвим на наш погляд є уточнення статті 2, що суверенітет поширюється на всю її територію. Держав з обмеженим суверенітетом щодо території у світі не існує.
.jpg)
Володимир Буткевич. Фото: cau.in.ua
Ми не вирішували навіть питання, щоб побудувати палац "Україна" самі, а дозволу питали у Москви, а тут нам доводять, що держав таких немає.
Проте ці слова в тексті Конституції в перехідних положеннях Конституції ми записали. Стаття 17 каже, що на території України не допускається розташування іноземних військових баз. Ніяк не придерешся.
Але зʼявилось в перехідних положеннях, в пункт 14, про те, що "використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди". Вам і школяр скаже, що в Конституції не може бути такої суперечності, яка є тут. Тепер виникає питання: коли, як і завдяки кому ця стаття тут з'явилася?
Я звернувся в Верховну Раду і запитав, звідки з'являються такі статті, чому вони з'явилися там, коли ми зовсім інакше записали. Це суперечить тим принципам, ідеям, якими ми керувалися і які туди заклали. Мені сказали, ви знаєте, це вам треба звернутися в Міністерство юстиції, і Міністерство юстиції вам пояснить, в чому справа. Я говорю: а ви самі не можете звернутися, як Верховна Рада, і поцікавитися, в чому справа? Через деякий час мені сказали: Володимире, нам сказали в Міністерстві юстиції, нічого від себе вони не давали, вони тільки належним чином переклали українською мовою, тому що той текст, який був до цього, він був граматично неправильний.
Тож надіюся, що хоч частково я вас переконав, що не Конституція винна в тому, що робиться, а ті, хто порушують Конституцію, чи видають за Конституцію те, чого в Конституції немає.
Конституція вимагає і сьогодні, і захисту своєї країни, вимагає і повернення всіх територій, які нам належать, і вимагає того, щоб ми не думали "а може заключити мир з тими територіальними поступками, які є". Читайте знову Конституцію, вона записала, що ніхто, навіть президент, не може вирішувати ці питання. Тому що територіальне питання і територія є надбанням всього українського народу.
"Рано чи пізно Крим буде повернено і треба буде наводити порядок"
Скажіть, а як з Кримом бути? Я пам'ятаю, що Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу, говорив про те, що слід внести зміни до Конституції, що була кримськотатарська автономія. Яка ваша думка з цього приводу?
Це питання вирішене і воно вирішене разом із представниками кримськотатарського народу. Я очолював комісію, яка розглядала питання по статусу Кримської автономної республіки, і вирішував разом із представниками кримськотатарського народу. Рефат Чубаров також брав участь у всіх таких засіданнях.
Ми прийняли документ, який в принципі відповідав інтересам і кримськотатарського народу, і України в цілому. І ми цей документ подали ще президенту Порошенку на розгляд. Де той розгляд? По сьогоднішній день його немає. Юридично це питання ми теж розв'язали, але лежить десь там в президентських архівах. Тому варто звернутися до президентських архівів, подивитися. Там все розписано: і статус Севастополя, і статус Криму.
Це питання, до якого можна буде повернутися після завершення війни, бо під час війни неможливо вносити зміни в Конституцію…
Я це розумію. Рано чи пізно Крим буде повернено і треба буде наводити порядок і весь півострів переводити на демократичні основи існування. Знадобиться і цей документ, але вже не повністю, тому що ви ж бачите, що наробила Росія за період свого панування там. Вона зламала, знищила все, що було демократичне. І це, до речі, відзначено в резолюціях Організації об'єднаних націй.
