S8000 "Бандероль" на БПЛА "Оріон". Фото: Defense Express
"Йдеться про малогабаритну крилату ракету з реактивним двигуном"
Пане Богдане, що ж це таке — "Бандероль"? Це гібрид крилатої ракети та безпілотника? Чи якась абсолютно нова категорія, яку останнім часом використовують росіяни?
У першу чергу, мова йде про так звану малогабаритну крилату ракету з реактивним двигуном. Але враховуючи той режим польоту, який використовує даний засіб, фактично ця малогабаритна крилата ракета здійснює запуск із повітряного носія — це або безпосередньо літак-носій, або ударний безпілотник, такий як "Оріон" тощо, з якого вона запускається. Далі вона здійснює політ, як правило, зі швидкістю 400-500 км на годину. Після закінчення палива цей боєприпас переходить із режиму керованого польоту в так званий режим баражуючого боєприпасу. Тому є різні варіанти того, як ця система називається. Хоча базово йдеться про малогабаритну крилату ракету, яка з використанням певних технологій, у тому числі для баражування, дозволяє отримувати ту дальність, на яку цей боєприпас здійснює політ. Як правило, йдеться про дальність до 500 км, з яких щонайменше 50-70% шляху боєприпас здійснює саме в керованому режимі, тобто на безпосередньо реактивному двигуні. Після відпрацювання палива переходить у режим баражування і далі вже здійснює політ по інерції, на невеликих висотах, декілька сотень метрів над поверхнею. Саме це робить цей боєприпас достатньо складним для виявлення, але при цьому він не стає менш небезпечним, адже вага бойової частини складає близько 50 кг, тобто є співмірна з мінімальною бойовою частиною, яку виявляють у "Шахедах".
Чи коректно буде порівнювати за бойовими властивостями "Бандеролі" з ракетами Х-69 або Х-101? Ворогу нібито вдалося здешевити "Бандероль" до 50-150 тисяч, а, наприклад, Х-101, Х-69 коштують сотні тисяч доларів. Тобто ці ракети дешевші, але настільки ж небезпечні та складні для збиття?
Щодо Х-50, Х-59, Х-69, з точки зору загальної компоновки, ці вироби насправді є достатньо близькими. Але якщо ми говоримо саме про ракети серії Х, вони все ж таки належать більше до класу класичних крилатих або керованих авіаційних ракет. Для їхнього запуску використовується звичайний літак-носій. Крім того, вага самої ракети значно більша, на відміну від "Бандеролі", яка важить трохи більше 100 кілограмів. Ракета серії Х належить до класу більш важких ракет. Далі, якщо говорити про загалом начинку — електроніку та компоненти цієї ракети — вони більше належать до так званої авіаційної техніки, ніж начинка "Бандеролі", яка за внутрішніми компонентами є все ж таки звичайним безпілотним літальним апаратом.
"Будь-який запуск із наземного носія дає можливість ближче підходити до точки запуску і мати ефект неочікуваності"
Чи дійсно росіяни змогли адаптувати "Бандеролі" до наземних пускових комплексів та ударних гелікоптерів Мі-28? І чи дозволяє це ворогу підходити ближче до зон пуску та диверсифікувати маршрут?
Якщо говорити про можливість запуску з гелікоптерів, то загалом це не є складним завданням, через те що ця ракета базово використовує так званий повітряний пуск, тобто повітряну платформу — або літак, або ударний безпілотник. Ключовою відмінністю є менша швидкість польоту. Як наслідок, в разі запуску з гелікоптера, по-перше, гелікоптер має виходити на максимальну швидкість польоту самого гелікоптера перед запуском ракети. А по-друге, необхідно завчасно вмикати двигун самої ракети, що дещо зменшує дальність польоту. Але справді, це дозволяє ворогу достатньо швидко адаптувати цей засіб для можливості використання в тому числі з таких платформ.
Щодо ракет типу "Бандероль", на сьогодні, за різними оцінками, об'єм їхнього випуску складає до 80 одиниць на місяць. Якщо говорити про можливість наземного пуску, то тут ситуація складніша, по-перше, через те що наземний пуск вимагає додаткових засобів, тобто йдеться про твердопаливні прискорювачі для запуску — такі, як ми бачили на перших "Шахедах". Це збільшує вартість самої ракети та ускладнює можливість її запуску, в тому числі — може призводити до втрати частини боєприпасів під час запуску. І по-друге, будь-який запуск із наземного носія дає можливість набагато ближче підходити до точки запуску і таким чином мати так званий ефект неочікуваності. Але з іншого боку, у разі запуску з наземної пускової установки із твердопаливним двигуном, дальність польоту ракети буде суттєво менша і втрата може становити навіть до 50%. Тобто — при максимальній дальності до 500 кілометрів, у разі наземного пуску, дальність не буде перевищувати 200-250 кілометрів.
.jpg)
Богдан Долінце. Фото: facebook/kmbs.ua
"Бандероль" є значно меншою, ніж звичайна крилата ракета, тож перехоплювати її набагато складніше
Коли ми говорили з вами про збиття крилатих ракет типу Х-101, то показники наших протиповітряних сил були досить серйозні. А "Бандеролі" — як збивати? І чи можуть росіяни масштабувати випуск?
Якщо говорити про масштабування, то критичним обмежувальним фактором нарощення виробництва цих систем є виготовлення реактивних двигунів. Станом на сьогодні мова йде про постачання цих двигунів із Китаю. Це Swiwin SW800Pro. Але, на жаль, ворог намагається локалізувати виробництво цих двигунів на своїй території, а це означає, що дійсно є спроби масштабувати виробництво самої платформи. Тому що, крім двигунів, усі інші компоненти не є настільки складними, адже значна частина цих компонентів уже виготовляється і використовується у боєприпасах "Шахед", "Герань-2" тощо. Друга важлива складова — частина ліній на тих же потужностях, де раніше випускалися звичайні "Шахеди" або "Герані", частково переорієнтовуються на випуск саме реактивних засобів. Це означає, що ворог буде докладати зусиль для збільшення кількості таких систем. Третя важлива складова — чому Росія це робить. По-перше, через те що реактивні ударні платформи є дорожчими, ніж звичайні "Шахеди" у 2-2,5 рази, але при цьому вони є в десятки разів дешевшими, ніж звичайні керовані та крилаті ракети. По-друге — складність перехоплення цієї платформи. Вона співмірна зі складністю перехоплення звичайних крилатих ракет, а враховуючи, що ракета типу "Бандероль" є значно меншою, ніж звичайні крилаті ракети, то виявляти і перехоплювати її набагато складніше. Ми бачимо, що були випадки збиття цих засобів мобільними вогневими групами (МВГ), і навіть були випадки збиття безпілотниками-перехоплювачами, але йдеться про поодинокі випадки. Тобто — це не система, і говорити про те, що це є рішення, яке дозволяє захиститися від таких ударів, не можна.
"Необхідна поява нового класу безпілотників-перехоплювачів — або реактивних, або твердопаливних"
Для того, щоб ефективно протидіяти повітряним цілям швидкістю 400-500 і більше кілометрів на годину існуючих рішень з так званими квадрокоптерними безпілотниками-перехоплювачами недостатньо. Необхідна поява нового класу безпілотників-перехоплювачів, тобто це або реактивні перехоплювачі, але тоді вартість таких систем буде значно вищою та співмірною із вартістю реактивних ударних дронів, або це твердопаливні ракетні перехоплювачі. Поки що ми бачимо, що в Європі багато компаній працює у напрямку створення таких твердопаливних перехоплювачів, які фактично стануть певним аналогом дешевої бюджетної ракети-перехоплювача для знищення повітряних цілей на дальності кілька кілометрів та будуть співмірні за своїми тактико-технічними характеристикам з ракетами "Залізного куполу". Вартість таких перехоплювачів, принаймні ті розробки, які на сьогодні є у Європі, орієнтовно до 5 тисяч доларів за один боєприпас. Але, на жаль, процес іде досить складно, тому що це не проста технологія, вона вимагає певних особливостей. Крім того, створення самої ракети, відносно недорогої, не означає, що вона зможе працювати, адже необхідно створити цілу екосистему. Це радар виявлення, засоби наведення, засоби керування і безпосередньо контроль ураження цілі.
