Фотоілюстрація: Українське Радіо
Серпень 1992 року. З порту Іллічівськ, як тоді називали сучасний Чорноморськ, у рейс вирушає теплохід "Пьотр Алєйніков". Попереду — Атлантика і кілька тисяч кілометрів до Канади. Спецоперацію проводять у режимі суворої секретності: про її справжню мету знають лише вище керівництво країни, представники СБУ та капітан судна.
У Монреалі на борт завантажують 105 контейнерів. На зворотному шляху, під час зупинки на Мальті, — ще 23. Увесь цей час вони перебувають під посиленою охороною. Усередині — перші банкноти майбутньої української гривні.
На початку жовтня судно повертається в Україну. Майбутня валюта вже вдома. Втім, українцям доведеться чекати на неї ще довгих чотири роки.
Після поразки Української революції 1917–1921 років гривня на довгі десятиліття зникла з грошового обігу. Україна опинилася у складі Радянського Союзу, де користувалися рублями і копійками.
Наприкінці 80-х СРСР входить у глибоку економічну кризу. У магазинах бракує товарів, за багатьма з них доводиться стояти в чергах. Частину продуктів продають за талонами. Радянський рубль дедалі швидше втрачає купівельну спроможність, а разом із нею — і довіру людей.
1991 року Радянський Союз розпадається, а Україна відновлює незалежність. Але власної грошової системи на той момент у молодої держави ще немає. Україна залишається в рубльовій зоні. Економічні проблеми тим часом лише поглиблюються. Незалежній державі потрібно було створювати власну фінансову систему і запроваджувати свої гроші. Але до появи гривні мине ще п’ять років.
Першим кроком до створення власної грошової системи стало запровадження купоно-карбованців. Вони з’явилися в обігу в січні 1992 року і мали бути тимчасовими грошима. Спочатку карбованці використовували разом із рублями. Але вже наприкінці 1992-го вони стали єдиним законним засобом платежу. Так Україна остаточно вийшла з рубльової зони.
Далі розповідає голова Національного банку України Андрій Пишний:
"Я дуже добре пам'ятаю цей період. Я купував у молочному магазині для моєї сестри відповідні продукти, і кожного разу мені мама нагадувала про те, чи є в мене в кишені відповідні купони, чи не забуваю. Потім були введені купонокарбованці. Купоно-карбованці почали вводитися з огляду на те, що в країні продовжувалася економічна криза. І вони продовжували так само знецінюватися. Ми побачили абсолютно неймовірні номінали. Сотні тисяч з'явилися на банкнотах. Але знову ж таки, торговельні дефіцити, гіперінфляція — все це знову завдавало дуже відчутної шкоди".
У середині 90-х українці фактично стали "мільйонерами". Зовсім не тому, що розбагатіли, а навпаки — через стрімке зростання цін і шалену інфляцію. Якщо 1992 року найбільшою була банкнота у тисячу карбованців, то вже 1995-го з’явилася купюра номіналом один мільйон. За звичайними покупками люди йшли з величезними сумами, які насправді стрімко втрачали свою вартість. Скільки тоді коштувало зібрати дитину до школи — розповідає доктор історичних наук, старший зберігач фондів відділу "Музей грошей" Національного банку України Андрій Бойко-Гагарін:
"Ручка — 35 тисяч карбованців за одну штуку. Хліб — 60 тисяч. Олівець — 15 тисяч за одну штуку. Але знову ж таки, тут теж питання: з гумкою, без гумки — важливі речі. Зошит — 20 тисяч карбованців. Але деякі з зошитів були з дешевого паперу, такі шершаві, аж іноді навіть специфічні на дотик. А були гладенькі зошити, які ще так приємно пахли, імпортні, і вони були дорожчі. Але тоді обкладинка для зошита — 7 тисяч. Нам казали обов'язково вдягати цю обкладинку. Це привчає до обережності. Для того, щоб не бруднити. Така обкладинка для підручника — 50 тисяч карбованців. Лінійка — 25 тисяч карбованців. Пенал — 120 тисяч карбованців. Альбом — 50 тисяч карбованців. Це, мабуть, для малювання мався на увазі. Блокнот — 35 тисяч карбованців. Клей — 40 тисяч карбованців. Щоденник — 50 тисяч карбованців, закладинка — 10 тисяч карбованців, пензлик — 70 тисяч карбованців. І фарби — 180 тисяч карбованців. А портфель — від 700 тисяч до 1,5 мільйона карбованців. Тобто кожен наш школяр ішов до школи мільйонером".
Тим часом питання запровадження власної валюти ставало дедалі актуальнішим. І якщо попереду було ще багато складних рішень, то з її назвою визначилися досить швидко. Фахівці звернулися до власної грошової традиції, адже гривня була відома ще з часів Русі, а 1918 року стала грошовою одиницею Української Народної Республіки. І вже 10 грудня 1991 року назву "гривня" офіційно затвердила Президія Верховної Ради. Втім, до цього обговорювалися й інші варіанти. Розповідає історик:
"Щодо основної грошової одиниці, то загалом гривня практично спочатку не викликала жодних сумнівів. Тобто було прийнято, що гривня — це наша давня грошова одиниця, вона має історичне коріння, вона княжого роду, вже була в Українській Народній Республіці. Відповідно, її і розробляли. Але були інші пропозиції. Одна з найцікавіших — це український долар. І запитується, чому український долар, тому що є долар канадський, австралійський, новозеландський, і чому би не український. Але від цієї ідеї відмовилися, хоча там були, наприклад, твердження, що "гривня" дуже складно англійською казати. Ми ж українською говоримо в Україні, тому все ж таки ухвалили, що буде гривня, український долар відхилили".
Важливу роль у появі нової української валюти відіграв Віктор Ющенко. 1993 року він очолив Національний банк і став одним із ключових організаторів майбутньої грошової реформи. Саме за його керівництва НБУ завершував підготовку до введення в обіг нових грошей.
Тож повернення гривні було не лише практичним кроком для створення власної фінансової системи. Воно стало ще й відновленням традиції української державності, перерваної після поразки Української революції. Гривню не потрібно було вигадувати заново — і назва, і сама традиція мали глибоке історичне коріння. Розповідає історик, завідувач сектору "Музей Української Революції 1917–1921 років" Національного музею історії України Олександр Кучерук:
"Не все закінчилося 1921-го року, все тільки продовжилося. Фактично на початку 90-х років ми знову ж таки відновили гривню, відновили нашу грошову систему. Все починалося з того, що треба було почати створювати систему, військову армію, а армії потрібні гроші. Тому якби цього не було, не було б нам на що послатися. А так ми маємо можливість говорити про ту частину нашої державницької історії, яка пов'язана з добою УНР, з українською державою і, власне, грошово-фінансовою системою".
Якщо з назвою майбутньої валюти визначилися досить швидко, то стосовно назви розмінних монет точилися суперечки. Дискусія була досить палкою. Розповідає Андрій Бойко-Гагарін:
"Пропонувалося дуже багато. Взяли назви грошей, які були в наших сусідів. Наприклад, злотий ділився на 100 грошей, що гріш. Потім пропонували стотинки, як у Болгарії. І з часів Русі були такі пропозиції, як куна, різана тощо. Але пропозиція "шаг" також була. Тобто його брали з Української Народної Республіки. І тут у нас трапляється неочікувана ситуація, що комуністичне лобі просуває копійку. І за спогадами Віктора Андрійовича Ющенка, тоді загалом була така дискусія, що казали: "Та навіщо нам вводити щось нове, до копійки всі звикли". Дійсно, копійки в обігу України є понад 300 років. Але не тисячі років. І копійки грали роль на Лівобережжі. На Правобережжі в XVII столітті грали роль значно меншу, якщо не мізерну. Комуністичне лобі просуває шаги під тезою, що "зробімо звичний номінал, тому що якщо замінити назву "копійка", то це може призвести до соціального потрясіння". Але всі грошові одиниці колишніх радянських республік були введені свої. І основна, і розмінна, крім Росії, Білорусі і фактично частково України, в частині копійки. І, відповідно, це теза, яка викликає сумніви, тому що інші держави пішли іншим шляхом. І ми би теж могли це зробити. Тому це фактично лобі, яке намагалося залишити частину російського, радянського в нашій історії".
Гривню планували запровадити значно раніше, ніж 1996 року. Перші банкноти насправді надрукували ще на початку 90-х, однак вводити нову валюту в умовах глибокої економічної кризи не поспішали. Ціни стрімко зростали, карбованець знецінювався, а інфляція згодом сягнула рекордного рівня. Ось як розповідав про стан економіки 1994 року тодішній очільник НБУ Віктор Ющенко. Його коментар зберігся в архівах медіатеки Суспільного:
"Якщо ми хочемо навести порядок і зробити здорову національну одиницю, то, по-перше, потрібно чітко, послідовно і жорстко проводити політику державних обмежень у всьому. Ми повинні всім сказати, що треба затягнути пояси. Але для того, щоб було добре всім. Іншого рецепту ніхто не може дати".
За таких умов гривня могла почати втрачати свою вартість одразу після появи в обігу. Тому спочатку потрібно було стабілізувати економіку і підготувати умови для повноцінної грошової реформи. Розповідає голова НБУ Андрій Пишний:
"Підготовка велася, і ретельна підготовка на міжнародному рівні, пов'язана із потребою знайти оптимальне, економічно обґрунтоване місце для друку грошей, забезпечити їх транспортування. В України дуже тісні зв'язки з Канадою. Тому що саме перша партія української гривні була надрукована в Канаді. Зараз Національний банк України має повний цикл виробництва грошей, починаючи від створення спеціалізованого паперу і закінчуючи відповідним друком паперових грошей і карбуванням монет, зокрема їх утилізацією. На сьогодні Національний банк відбувся як установа, яка абсолютно якісно реалізує всю монополію на створення національної валюти, але до 1996 року треба було провести дуже відчутну роботу".
Оскільки на початку 90-х Україна ще не мала власного банкнотно-монетного двору, перші гривні довелося друкувати за кордоном — у Канаді та на фабриці цінних паперів на Мальті. А їхнє доправлення до України перетворилося на справжню спецоперацію під кодовою назвою "Щит України".
У серпні 1992 року з порту Чорноморська вирушив суховантаж "Пьотр Алєйніков". За легендою, до Канади він прямував за діловими паперами. Частину екіпажу замінили десятеро бійців спецпідрозділу, які за документами значилися працівниками судна. Керівник операції, генерал СБУ Василь Крутов, наприклад, став "мотористом".
У Монреалі на борт завантажили 105 контейнерів із банкнотами. Люки заварили й опечатали, а біля них встановили цілодобову озброєну охорону. На зворотному шляху судно зайшло на Мальту, де забрало ще 23 контейнери. На початку жовтня "Пьотр Алєйніков" разом із першими гривнями на борту прибув до України.
Ще на початку 90-х років почали працювати і над виглядом майбутніх розмінних монет. Художники підготували перші ескізи, а згодом у Луганську навіть відкарбували пробні зразки. І, що цікаво, на ескізах були не копійки. На перших українських розмінних монетах було написано — "шаг". Розповідає Андрій Бойко-Гагарін:
"На першому нашому монетному дворі, який розташовувався в Луганську на території верстатобудівного патронного заводу, були вже отримані ескізи шагів, які зробив художник-дизайнер гривні Василь Лопата, який їх туди відправив і розробив. І знаєте, що найцікавіше? Що їхні ескізи повністю відповідали тим копійкам, які ми знаємо, тільки замість "копійка", "копійок" було написано "шаг, шагів". А історія виникла наступна, що коли ще не знали про затверджену назву, коли ще це було на дискусійному етапі, Василь Лопата розробив ескіз, взяв калину із пісні "Ой, у лузі червона калина", по обідку, і також малий герб України, ім'я нашої держави, номінал і написав "шаг, шагів", а потім відправив на Луганський патронний завод. Але згодом 1992 року Верховна Рада ухвалює постанову про назви грошових одиниць, і художнику доводиться переробляти свої ескізи. Але що саме цікаве, що працівники Луганського патронного, дізнавшись про ці ескізи, говорили: "Ага, так, то ми шаги робимо". І вже в одному із цехів було експериментальне карбування монет, і там були розроблені номінали 1 і 50. Назви на них не написали, але всі люди вже їх називали "шаги"".
Зрештою, економічна ситуація в Україні стала більш стабільною. Інфляція сповільнилася, більш прогнозованим став і валютний курс. За оцінками Міжнародного валютного фонду, у першій половині 1996 року в Україні сформувалися сприятливі умови для проведення грошової реформи.
Вона розпочалася 2 вересня і тривала два тижні. Обмін проводили за єдиним курсом: 100 тисяч карбованців дорівнювали одній гривні. За таким самим співвідношенням перерахували ціни, зарплати, пенсії та кошти на банківських рахунках. Провести обмін у такий короткий термін і настільки злагоджено — це було серйозним організаційним викликом, з яким Україна впоралася на відмінно, вважає голова НБУ Андрій Пишний:
"Шукав ці спогади про мою першу гривню, але ви знаєте, для себе я якось визначив, що мова навіть не про те, як я пам'ятаю свою першу гривню. Мова про те, що я не пам'ятаю цієї драми, трагедії, дуже нервової ситуації, яку я спостерігав ще дитиною, коли дивився на батьків, не розуміючи до кінця, що ж вони обговорюють, коли відбувалася павлівська реформа, коли відбулося знецінення заощаджень. І ось той факт, що грошова реформа, яку провели в 1996 році, яка дала шлях гривні, відбулася спокійно, неконфіскаційно, продумано, неагресивно, багато в чому заклала фундамент довіри до Національного банку і до української грошової системи".
Нові гроші за лічені дні доставили до мільйонів українців. Безпосередньо банківських відділень для цього було недостатньо. Тому на час реформи по всій країні створили велику мережу обмінних пунктів. Карбованці міняли не лише в банках: працівники могли зробити це за місцем роботи, студенти — в освітніх закладах, а пенсіонери — у поштових відділеннях та місцях отримання пенсій. Свої враження від перших гривень пригадує Андрій Бойко-Гагарін:
"Я пам'ятаю, це було 2 вересня 1996 року. Я тоді пішов у другий клас і сидів, чекав, мабуть, пішов з останніх уроків, щоби поміняти, тому що треба було встигати. У мене на руках було більше мільйона. Мільйон і 50 тисяч. Я вистояв чергу в Ощадбанку на Харківському шосе, в Києві, і обміняв. Мені дали 10 гривень і 50 копійок. Одразу ж я пішов їх витрачати, бо мені треба було терміново побачити всі гроші. Вживу, не тільки на плакаті. Я пішов у найближчий кіоск і придбав шоколадку. Я купив її за 1 гривню і 10 копійок. Батон тоді коштував 60 копійок, тому що до цього коштував 60 тисяч. Коробочка сірників 5 тисяч коштувала, проїзд в автобусі 30 копійок та й загалом середня заробітна плата на той момент варіювалася близько 100 гривень. І перший курс долара коштував 1,76 грн. І потім я ще пам'ятаю, як пішов і купив собі один долар. Треба ж було подивитись на нього. Хоча його можна було і за купони купити, але чомусь ця ідея мені особисто припала саме у вересні 1696 року".
Саме так у 1996 році гривня повернулася в обіг незалежної України. Те, як була підготовлена і проведена грошова реформа, заклало фундамент довіри до нової національної валюти. І ця довіра мала особливе значення у наступні роки, коли гривні довелося пройти через цілу низку випробувань. Розповідає Андрій Пишний:
"Аплодую усім, хто це робив. Далі кожна економічна криза так чи інакше віддзеркалює на національній валюті її наслідки. 2014 рік, після втечі уряду Януковича на єдиному казначейському рахунку було трохи більше 130 тисяч гривень. Уявляєте собі, який баланс нам залишили на всю державу. Разом із цим абсолютно мізерним залишком Янукович залишив країну з дуже глибокими економічними проблемами, а головне — розпочалося вторгнення на нашу суверенну територію, в Крим. Далі відбулися дуже складні економічні процеси, які принесли глибоку кризу, глибоку девальвацію, банківську кризу. Ми змушені були одночасно з подоланням ефектів економічної кризи 2014–2015 років розпочати дуже болючу, складну реформу банківської системи. Там було багато драми. Всі знають про виведення ста банків. Всі знають про банкрутство і націоналізацію ПриватБанку з наступними наслідками, пов'язаними із судовими процесами. Але національна валюта, увібравши в себе всі наслідки, пройшла цей процес і стала сильнішою. До 2022 року була ще коронокриза, яка теж відзначилась відповідно на економічних показниках і мала вплив на сприйняття національної валюти. Але хочу віддати належне, що ми досить гідно пройшли коронокризу".
Після поразки Української Народної Республіки гривня зникла з обігу на довгі десятиліття. Коли Україна відновила незалежність і постало питання про власну валюту, повернулися саме до цієї історичної назви. Тож 1996 року гривня знову стала національною грошовою одиницею. Так сучасна Україна продовжила багатовікову історію власної валюти.
Відтоді минуло тридцять років. За цей час гривня стала невід’ємною частиною життя країни і разом із нею пережила низку економічних і політичних потрясінь. За роки незалежності змінювалося багато, але гривня залишається одним зі сталих символів української держави.
2022 року перед нею, як і перед кожним із нас, постав новий виклик — повномасштабна війна. Як вдалося зберегти стійкість гривні після російського вторгнення і що чекає на українську валюту далі? Про це слухайте у наступній, вже заключній, серії.
