Фотоілюстрація: Українське Радіо
Повернімося у Русь понад тисячу років тому. Щоб зрозуміти, як тоді працювали гроші, варто спершу уявити, як була влаштована сама держава і яким було життя наших предків. На чолі Русі стояв князь, який передавав владу у спадок. Далі розповідає Владислав Безпалько, керівник науково-дослідного відділу історії України від ХІV до початку XX століття Національного музею історії України: "Князь здійснював і захист населення, і відповідно, знімав податки. Тому що податки йшли на утримання війська, державного апарату, різних функцій транспортування, певні мости могли утримуватись за рахунок князя, або податків, або повинностей, які накладалися. Відповідно, структура суспільства була такою, що була аристократія, боярство, можливо, дворянство пізніше. Це були воїни, які працювали як військо. Вони здійснювали поліційні нагляди на місцях, де були за дорученням князя, а також за першим покликом збиралися, щоби стати проти ворога або виступити з князем на будь-яку військову операцію. У князя була постійно діюча гвардія, яка була при ньому, вона називалася дружина. Населення проживало і в містах, до речі, міста важливі для грошей, тому що вони приваблюють гроші, здійснюють торгівлю, виробляють конкурентний товар на зовнішній ринок".
Спочатку гривня була не монетою у звичному для нас розумінні, а мірою ваги. У середньовічній торгівлі вартість часто визначали за кількістю дорогоцінного металу, передусім срібла. Тож гривня означала певну вагу, за якою можна було оцінювати товари та проводити великі розрахунки. Згодом ця абстрактна одиниця отримала цілком матеріальну форму — срібних зливків визначеної ваги. Саме їх ми сьогодні знаємо як давньоруські гривні. Далі розповідає доктор історичних наук, старший зберігач фондів відділу "Музей грошей" Національного банку України Андрій Бойко-Гагарін: "Є сьогодні таке поняття, як унція, або тройська унція 31,1 грама чистого золота, срібла, платини, паладію тощо. Враховуючи, що золото зростає, я думаю, багато хто чув ці поняття. А в давнину цих понять було більше. Була кельнська марка, краківська марка, десь 200-204 грами срібла, і також була візантійська літра. Це вагова норма на 320 грамів срібла. І для того, щоб торгувати, зручно оформлювати всі ці операції, великі кількості хутра, худоби, іншого товару, ми повинні були орієнтуватися на ці норми. І відповідно, торгуючи зі сходом і заходом, ми почали використовувати їх у себе. А щоб спростити цю торгівлю, почали з'являтися зливки, які важили ось цю вагову норму. Тобто 200 грамів — це північна норма і 168 грамів — це половина візантійської літри. Тобто ми відливали зливки по цьому ваговому стандарту. І виходить така цікава ситуація, що спочатку були вагові стандарти, потім вони матеріалізувалися у зливки. Тобто гривня стала монетою дуже крупного номіналу".
Після того, як гривня набула матеріальної форми, її почали виготовляти у вигляді срібних зливків. Для цього розплавлене срібло заливали у спеціальні форми — глиняні або металеві. Після застигання металу отримували зливок, форма якого могла відрізнятися залежно від регіону. Продовжує Андрій Бойко-Гагарін: "Минулого року були виявлені як металева форма для відливання чернігівської гривні, так і глиняні форми. Власне, відливали срібло за певною ваговою нормою і за геометричною формою, яка відповідала певній моді. У нас, до речі, є припущення про те, що гривня, які відливалася в Києві, зручно вкладалася у долоню. А гривні інших типів могли мати розплющення для того, щоб захистити їх від підробки. І відповідно, гривня стала дуже крупною монетою. Часто питають, а чому, це ж не монета? Вона ж не кругла, велика така, а монети ж маленькі. Якщо ми подивимось на дефініцію слова "монета", то це зливок металу, який має стандартну форму та вагу і забезпечує функції грошей. Ми маємо зливок вагою 200 грамів. Значить, це просто монета дуже крупного номіналу. Є, наприклад, у Сполучених Штатах банкноти крупних номіналів навіть вище, ніж 100 доларів. Вони просто заборонені до вивозу із території Сполучених Штатів. Є банкноти 5000 доларів і так далі. Є банкноти 500 євро. Дуже крупні номінали. Відповідно, гривня у середньовіччі виконувала таку саму функцію — дуже крупна монета".
Гривня мала значну вартість і була зручною передусім для великих розрахунків. А в щоденній торгівлі використовували менші гроші. Люди купували їжу, ремісничі вироби, торгували на міських ринках — і далеко не кожна покупка коштувала цілу гривню. Тож як вирішували це питання — розповідає історик Владислав Безпалько: "Одна рахункова гривня — так звана гривня кун, тому що тоді гроші називали не гроші, як зараз, а куни. Куни — тому що шкурка куниці. У давні часи шкурка куниці була еквівалентом товару, який був і грошовою одиницею. Цінився за кордоном. Одна гривня кун ділилася на 20 нагатів, це високопробні дирхеми, або ж на 25 кун, або ж на 50 резанів. І кожна куна ділилася ще на декілька білок. Це також походить початково від шкурки білки. Чим були багаті, тим ми і користувалися. У нас в лісах є хутро, і це хутро потрібно в інших країнах, які його не мають. У нас його надлишок, у них надлишок срібла. Відповідно те, що у нас є цінністю, давало назву грошам. Так називали монети. Наприклад, срібники Володимира, які він карбував, називалися кунами. І європейські монети динарії, які сюди надходили, також мали цю назву куни. Тому що дуже чітко по документах можна простежити, що "треба зібрати куни або кунами заплатити". Це говориться не про шкури, а саме про грошові одиниці з металу. Причому чотири таких гривні кун у пізніший час складали гривню сріблом. Ту саму гривню, яку ми знаємо як зливок, яка дуже добре візуально нам показується, що вона така важлива і вагома. Якщо її брати в руку, відчувається її вага, її солідність".
Гривня виконувала всі основні функції грошей, наголошує історик Андрій Бойко-Гагарін. Нею визначали вартість товарів, використовували для великих розрахунків, а також зберігали як накопичення. Про це свідчать, зокрема, знайдені археологами скарби з гривнями. А те, що такі зливки навіть підробляли, свідчить: гривня була реальною частиною тогочасного грошового обігу. Продовжує Андрій Бойко-Гагарін: "Це мірило вартості, засіб накопичення і засіб платежу. Є ще функція "світові гроші", яку вивчають на економічному факультеті, але світовими грошима гривня не стала, як, наприклад візантійські монети, римські динарії або інші монети, що стали світовими. Гривня була поширена у Центрально-Східній Європі, відповідно на території Русі. Але вона відома у скарбах. Тобто люди закопували гривні для накопичення. Потім вона фальшувалася навіть фальшивомонетниками, тобто перебувала в обігу. Якби її ніхто не знав, то ніхто би її не фальшував, у цьому не було б сенсу. Є зливки, на яких зроблено написи гострими предметами для того, щоб відрізнити де чия локація. Є надкарбування, клейми на гривнях, рубані гривні навпіл. До речі, рублі від цього походять у наших кількох сусідів, власне, від гривні. І гривня, до речі, дала своє коріння також іншим валютам, таким як, наприклад, узбецький і киргизький сом. Тому що сом або таджицький сомоні — це валюти, які також походять від зливку, який карбувався, відливався на Поволжі і мав назву сом. І це теж гривня свого роду. Це зливок, яким платили в Криму, вони були поширені на Кавказі і так далі. Тобто наша гривня ‒ достатньо давня. І вона виконувала всі функції грошей".
Слово "гривня" з’явилося задовго до того, як стало позначати гроші. Воно походить від давнього слова "грива" — шия або загривок. Гривнею спочатку називали металеву прикрасу, яку носили на шиї, зокрема, як ознаку достатку та високого статусу. Такі прикраси виготовляли з дорогоцінного металу, а в тогочасній торгівлі значення мала насамперед його вага. Розраховуватися могли не лише монетами, а й самими прикрасами або їхніми фрагментами. Так поступово слово "гривня" перейшло від назви коштовної прикраси до позначення вагової, а згодом і грошової одиниці. Розповідає Андрій Бойко-Гагарін: "Гривня — це назва прикраси, яку носили багаті жінки. Можна уявити собі плетену з дротів срібла прикрасу. Як косичку плетуть дівчата, так заплітали 3-4 і більше дротин срібла. Таку плетену гривню, таке намисто, вдягалося на шию, щоб прикрашати багату жінку, стверджувати про її статус. І замикалася ця прикраса позаду шиї на загриві. І відповідно, від цього походить назва "гривня". Але виникає питання, а як же прикраса перейшла на гроші? Відповідь дуже проста: тому що в давній Русі діяла відкрита фінансова система. Тобто можна було платити прикрасами, шматками, прикрас, ламаними прикрасами, монетами, ламаними монетами тощо. Це була відкрита грошова система. Головне, щоб кількість металу була визначена і людина розуміла, скільки у неї фактично грошей. І підтвердженням цьому є скарби. Наприклад, відомий скарб із садиби Сікорського. Це батько відомого авіаконструктора Ігоря Сікорського на Ярославовому Валу. Відома ця будівля. Там у підвалі було знайдено велетенський скарб монет Арабського халіфату і прикрас, браслетів, різних фрагментів виробів. Отже, прикраси, їхні рубані шматки були також в обігу. І тому гривні, які носили жінки, ототожнилися із грошовими знаками, які у вигляді зливків побутували".
Історик Владислав Безпалько наголошує, що гривня — це наше українське слово, і пояснює, чому важливо про це пам'ятати: "Це важливо, тому що дуже часто назви грошових одиниць приходять із металом, іззовні. Де їх викарбували — їхня назва приходить із цим сріблом, монеткою або із цим засобом платежу. В даному випадку гривня є нашим словом, вкоріненим давно. У будь-якому разі назва йде від того, що прикрашає шию людини. Це були статусні речі, речі воїнів, їх отримували в нагороду від правителя, від військового лідера. І це не лише те, що можна вважати жіночою прикрасою, або те, що потім стало прикрасою на іконах у час християнства, у пізніші століття, по Русі Володимира. У нас гривня була не лише на Русі. Гривнею як грошовою одиницею — і ваговою грошовою одиницею, і лічильною одиницею ‒ користувалися також і в польських землях, чеських, балканських землях слов’янських".
Після Київської Русі історія гривні не обривається. Змінювалися держави, кордони і торговельні шляхи, а разом із ними — і самі гроші. Срібні зливки поступово виходили з обігу, однак гривня не зникла — вона продовжила своє життя вже в інших формах. Розповідає далі історик: "Виходить, що у нас минає начебто тисяча років — і гривня зненацька вигулькує в часи українських визвольних змагань і державотворення у ХХ столітті. Однак ця тисяча років не були вакуумом. Вони були наповнені користуванням гривнею в той чи інший спосіб, або ж зливками, які продовжували службу. Оці срібні зливки уже інших форм. Але ще протягом кількох століть, фактично аж до XV cт. гривні як зливки срібла, котрі мали в собі певну цінність та обігову вартість, були присутні на наших землях. Незважаючи на те, що монгольське завоювання Східної Європи, безпосередньо Русі, дуже вплинуло і на чисельність населення, і на торгівельні шляхи, і на розклад політичний. Однак київські гривні, які ось орієнтувалися на Візантію, іще певний час продовжують обіг, але потім зникають, і на їхнє місце приходять так звані ладоподібні гривні. У них така форма була, начебто кораблик або човен".
Після того, як срібні зливки виходять з обігу, дедалі більше розрахунків здійснюються монетами. Основною монетою стає гріш, а більші суми для зручності продовжують рахувати звичними одиницями — гривнями, а також копами. Так гривня зберігається вже не як зливок, а передусім як спосіб рахувати гроші. Продовжує Владислав Безпалько: "Українське населення користується назвою гривня для рахунку нових грошей. Уже не куни, нова система називається грошова система, і в ній основний номінал — це гріш. Гроші рахують на гривні і на копи. І оця гривня проживає ще довгий час, вона відкладається у польському законодавстві, як грошова система, якою платили штрафи або здійснювали податкове навантаження. А крім того, на гривні все ще відважують срібло. Тобто гривня залишається одиницею ваги цього дорогоцінного металу — срібла. Була навіть львівська гривня. Львів — важливий центр торгівлі, важливий виробничий центр, знову ж таки, пам'ятаємо, що виробники та міста приваблюють гроші. А хто приваблює гроші, той може диктувати і назву грошей. Паралельно з цією краківською гривнею, яка була начебто загальнодержавною, визначеною королівськими декретами, львівська гривня займала свою нішу, для того щоб локально здійснювати контроль за вагою та якістю срібла. На гривні важили срібло дуже довго, десь до кінця XVII і аж по XVIII століття. Тому в цьому плані гривня продовжує свою подорож у часі".
За часів Російської імперії гривня вже не була окремою великою грошовою одиницею, однак сама назва не зникла. Після реформи Петра І гривнею називали десять копійок, а згодом, після чергових грошових реформ, — три копійки. Далі розповідає історик Андрій Бойко-Гагарін: "Фактично царатом було применшено роль гривні. Якщо до цього вона виконувала роль крупної монети для крупних розрахунків, аж раптом гривня — це 10 копійок. За Петра I це ще були більш-менш непогані 10 копійок, а вже за часів післяреформеної Російської імперії, під кінець ХІХ століття, це зарплата за пів дня найбільш некваліфікованого працівника в Києві. Тобто це не такі великі гроші. Тож із крупної монети гривня була таким чином знецінена фактично до дрібної монети. Але це відбулося тому, що правитель того часу щось чув: ага, ось були ще гривні, ну давайте зробимо її фрагментом імператорського рубля. Але якщо ми уважно подивимося, то це рублі були рубаними фрагментами гривні, насправді. І вже далі пішла певна історична підміна понять і маніпуляція, коли гривні-зливки почали в історичній літературі називати рублями. Тобто ототожнили їх, щоб цю назву знищити".
Є в цій історії ще одна промовиста деталь, додає історик Владислав Безпалько. У російській імперській грошовій системі хотіли закріпити назву "гривна". Але українці й надалі називали її по-своєму — "гривня". Так і в усній мові, і в тогочасних документах продовжувала жити назва, яка збереглася крізь століття: "У фінансовому обліку та фінансових книгах тодішнє населення записувало у гривнях: 10 гривень, 15 гривень, 8 гривень. Це означало1 рубль 100 копійок, 160 копійок, 80 копійок. І що ми маємо? Маємо одразу українізацію, українську форму. Не приймається "гривна" російська. У записах я читаю "гривня", "гривень". Це початок, середина, кінець ХVIII століття. Як вимовляли, так і писали. І це дуже важливо, тому що фіксація наших мовних пам'яток показує: можливо, воно і прийшло з російською монетою, але дуже швидко стало окремим українським явищем".
За понад тисячу років своєї історії гривня пройшла крізь різні епохи. Змінювалися кордони, правителі, торговельні шляхи й самі гроші. Українські землі переживали війни, завоювання і тривалі періоди без власної державності. Гривня теж змінювалася — набувала інших форм, значень, але не була втрачена. І саме в цьому може полягати її особливий символізм. Навіть у часи, коли українці не мали власної держави і продовжували боротьбу за неї, гривня так чи інакше залишалася частиною історії. А коли на початку XX століття Україна знову заявила про себе як про державу, повернулася і гривня — вже як власна грошова одиниця. Як це сталося — слухайте у наступній серії.
