"Голодомор – це така тема, що тут не вдасться запланувати і почати працювати. Проте за 27 років, які я працюю в цій темі, було написано більше 230 творів живопису, графіки та скульптури", – розповів Валерій Франчук.
Художник торкнувся у розмові теми своєї родини: "Я родом із Західної області, з Хмельницької області, до нас радянська влада прийшла в 1918 році. Тому моя родина і спогади моєї мами – живого свідка Голодомору, якій в 1933 році було 14 років – ще з дитинства заклали мені в серці смуток".
"Десь з 1989 року мали місце мої перші схиляння до цієї трагічної теми, тому що так склалось, що майже 75 років радянської влади ця тема була тяжким табу. Я навіть пам’ятаю, коли в дитинстві, ми ще були маленькими дітьми, нам мама вперше відкрила правду. Вона почала розповідати, яка тяжка мука була, коли не було хліба, а ми якраз хлібцем годували курчаток", – поділився спогадами Франчук.
Художник згадує слова своєї матері, які показували не лише глибину пережитої трагедії, але й страх перед радянською владою в усі подальші роки: "Було дуже важко згадувати ті страхіття, тому що як говорила мама: "Я не можу сказати вам те, через що завтра, як ви підете в школу і переповісте своїм друзям, можуть бути великі проблеми в нашій родині". Тому я підійшов до цієї теми у творчості не усвідомлено. Це не приходить так, що я запланував, що зараз буде картина про Голодомор. Я пишу квіти, а з квітів з’являються лики і вони мене кличуть. Тому останні роки я спеціально себе відпускаю з думкою, мовляв, Господи, я що міг, те сказав. Бо для того, щоб написати 230 творів на цю тему, треба в собі щось переламати. Легше написати пейзаж, квіти і зробити собі легку життєву дорогу, ніж йти через ці терни. До нині я, наприклад, так і не маю гарно виданого альбому творів, хоча більше ста робіт із цього циклу роздаровано музеям України".
ФОТО: Україна молода
