Чи можуть в Україні когось примусово госпіталізувати?
Олександр Павліченко: Є примусова госпіталізація у виключних випадках, наприклад, у місцях несвободи, де особи, які хворіють на туберкульоз, відкриту форму, обов’язково відокремлюються від інших засуджених. Вони перебувають в ізольованому приміщенні, ізолятори є навіть в медичних частинах пенітенціарних виконавчих установ. І якщо це відкрита форма хвороби, лікування проходить виключно у визначених місцях. У нас є спеціалізовані установи для лікування таких захворювань, куди перенаправляються через конвоювання ці особи. Це такий один варіант, коли фактично у примусовому порядку, без згоди самого пацієнта, може відбуватися лікування.
Нагадаю, що особи, які прибувають для відбування покарання до виправної установи, так само поміщуються на 14 днів в карантин, незалежно від того, чи прибувають вони у цю установу з місць, де вони утримувалися, наприклад, зі слідчого ізолятора, чи вони доставлені безпосередньо після того, як вони перебували на волі. Це є обов’язкова умова для виявлення всіх можливих захворювань і для обмеження можливого поширення у разі, якщо є підозра на якесь інфекційне захворювання.
На сьогодні в умовах свободи немає примусового лікування навіть від відкритої форми туберкульозу, тобто особа попереджається про відповідальність за зараження такою хворобою. Але це не в її відповідальності перебувати у медичному закладі чи ні. Тому тут є проблема, коли особа виходить з місць несвободи з відкритою формою, передається для подальшого лікування і прикріпляється до якогось медичного цивільного закладу, вона нас свій розсуд може його залишити, і відповідно немає відповідальності у медичних працівників, що вони мають таких осіб тримати у закритому відділенні.
Чи існує приблизна інформація, щодо того, скільки в Україні мешкає осіб з відкритою формою туберкульозу?
Олександр Павліченко: Ця цифра корелює з такими захворюваннями, як ВІЛ/СНІД, гепатит С. Це три пов’язаних захворювання. Велика кількість латентних випадків захворювання на туберкульоз, і за останніми показниками, якщо ми слідкуватимемо за динамікою зростання, то фактично Україна є однією з країн, де відбувається вибух туберкульозу.
Чи можуть покласти примусово у психічні лікарні?
Олександр Павліченко: За рішенням суду, так. Якщо особа визнається такою, що має відбути примусове лікування, за рішенням суду вона може і має отримати лікування у примусовому порядку. Так само має існувати запобіжник для того, щоб особа не перебувала в цьому психіатричному закладі невизначений термін, має бути регулярне проведення і медичного догляду, і продовження або припинення тримання в умовах несвободи, оскільки кожне примусове лікування прирівнюється до поміщення в умови несвободи. І воно має здійснюватися виключно за рішенням суду. Інакше ніяк.
Що ще варто знати про примусове лікування?
Валерія Рачинська: Дуже багато років усі правозахисні організації боролися з тим, щоб припинити практику примусового лікування, примусового залучення пацієнтів до тестувань, до поміщення у лікарні. Тому що ця практика порушує базові права людини і не додає нічого гарного у процес лікування. Основний ресурс — це знання громадян. Це достовірна інформація. Це добровільна згода громадян на лікування. Тоді і лікування, і його результати будуть кращими і ефективнішими.
Для мене ситуація з Новими Санжарами — це Середньовіччя. Тому що люди добровільно погоджуються заради суспільної безпеки піти на карантин, погодились на умови евакуації. Це люди, які для мене герої. І замість того, щоб зустріти цих людей, як це зробила Велика Британія, тихо, спокійно, надсилаючи їм подарунки, кажучи, що вони з ними і дякуючи, що вони піклуються про них цим своїм рішення, що робимо ми?
На фото: простести у Нових Санжарах, 24tv.ua
У багатьох виникає питання, чому евакуйованих з Уханя помістили на 14 днів карантину, якщо вони не хворі.
Олександр Павліченко: Як показує реальна практика з тих, хто прибуває до інших країн, а вже перевозили і до Сполучених Штатів Америки, і до Канади, Італії, Великобританії, в окремих випадках вдається встановити в осіб, які перебувають у карантині, ознаки цього вірусу, і тоді вони проходять додаткове лікування і спостереження до тих пір, поки вони повністю вже стають без таких ознак. І це відбувається впродовж 14 днів, тому це цілком слушно виправдано.
