"Офіс з 1990-х років займався питаннями виведення з України всіх небезпечних моментів, які були пов’язані, наприклад, із залишком мін на території нашої держави після воєнних дій Другої світової війни, перенавчанням військових. Також багато питань було з демілітаризацією України, коли відбулась передача ядерної зброї та суттєве роззброєння України в 90-х роках. Саме Місія ОБСЄ мала забезпечити реінтеграцію військових, які переходили на цивільні спеціальності", — розповів Олександр Павліченко.
Він пояснив, що в Україні ОБСЄ мала декілька місій, однією з найвідоміших серед яких була Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ: "Вона займалася тим, що здійснювала постійний моніторинг ситуації на ділянці розмежування на Донбасі між контрольованими Україною територіями та непідконтрольними. Ця Місія часто робила виїзди і була об’єктом дошкульної критики, на кшталт "ОБСЄ нічого не бачить". Це справді відбувалося тому, що вони, як правило, працювали на відкритих поверхнях у світлий час доби, з певними обмеженнями, там, куди їх допускали. А воєнних дій, що відбувалися після заходу сонця, вони не бачили. Хіба що Місія могла приїхати і побачити наслідки, зафіксувавши це. Плюс інформація, яку вони збирали, залишалася в закритому режимі й передавалася до ОБСЄ, а не до українських структур. Тому питання фіксації воєнних злочинів залишається відкритим, адже ОБСЄ могло займатися лише фіксацією певних фактів — що, мовляв, прилетів снаряд і за інформацією організації він прилетів звідти і сюди".
"Зараз, думаю, ОБСЄ має працювати над подоланням наслідків війни, адже в нас є величезна проблема із замінуванням територій, а ОБСЄ над цим працювали майже 20 років. Вони вже мають свої стандарти, системи навчання та допомагають фінансово й ресурсно обладнанням", — зазначив експерт.
Наостанок Олександр Павліченко зазначив, що питання відновлення роботи ОБСЄ в Україні залежить не від нашої держави: "Це мають вирішити керівні органи ОБСЄ, де рішення ухвалюються консенсусом, який залежить, зокрема, від РФ".
Фото: АрміяInform
