Передачі з архіву Українського радіо

1 липня 1997 року Велика Британія повернула Гонконг Китаю. Це стало безпрецедентною міжнародною подією. Вперше в історії капіталістичне високорозвинене місто з європейською правовою системою добровільно та мирно увійшло до складу величезної комуністичної тоталітарної держави. Аналогів цьому немає більше ніде в світі. В світовій практиці немає іншого прикладу, коли невелика група рибальських островів за півтора століття змогла перетворитися на один із головних фінансових центрів планети, опинившись на стику двох радикально протилежних цивілізацій, ідеологій та економічних систем. Про унікальну історію Гонконгу, який нині в Китаї називають Сянга́н (у перекладі з кантонського діалекту — "порт пахощів") будемо говорити з китаєзнавцем Володимиром Урусовим.

3 липня 1996 року Борис Єльцин вдруге став президентом Росії. В цій історії велику роль відіграли особисті зв’язки, великі гроші, амбіції та самовпевненість. У сухому залишку Росію було пограбовано, її очільником став кгбешник, що просто фізично знищив того, хто привів його до влади, і це був не Єльцин. Що б не робила Московія, а виходить все одно КПСС і царь-батюшка на чолі. Разом із доктором історичних наук, політологом Вадимом Денисенком ми намагаємося проаналізувати російську історію періоду 1996-2000 років, аби зрозуміти, що вона дає Україні кілька фундаментальних та жорстких уроків. Події того часу наочно демонструють, як внутрішні економічні помилки, політичний цинізм та слабкість державних інститутів здатні знищити слабенькі паростки демократії та породити диктатуру.

Про страшний концтабір Аушвіц відомо дуже багато. Але історія українських в’язнів, серед яких було 200 членів ОУН, відомо не так багато. Зокрема, про те, що влітку 1942 року тут було вбито двох братів Степана Бандери – Василя та Олександра. Багато років шукає і вивчає історії українських в’язнів Аушвіцу історикиня зі Львова, співробітниця Центру досліджень визвольного руху Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького" Олеся Ісаюк. Саме з нею ми говоримо про підлітків-остарбайтерів, про націоналістів, про червоноармійців, які стали в’язнями Аушвіцу без шансів на виживання і визволення.

Щороку 11 липня світ вшановує пам'ять жертв геноциду в Сребрениці. У ці дні 1995 року армія боснійських сербів під командуванням Ратка Младича вбила понад 8 тисяч боснійських мусульман чоловічої статі. Цей воєнний злочин офіційно визнаний міжнародними трибуналами як єдиний геноцид у Європі після Другої світової війни. Сотні жертв досі вважаються зниклими безвісти. Щороку в річницю трагедії в Меморіальному центрі у Поточарах відбуваються жалобні заходи та перепоховання останків, ідентифікованих за ДНК. Сьогодні світ знає, що нідерландські миротворці не врятували боснійців, натомість українські миротворці в сусідньому мусульманському анклаві Жепа, не допустили масових убивств. Українські офіцери взяли на себе особисту відповідальність, знехтувавши інструкціями заради збереження життів. Ми згадуємо ті події, аналізуючи їхні наслідки разом із кандидатом історичних наук, доцентом кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка Максимом Каменецьким.

Перонізм є суто аргентинським феноменом із чіткою прив’язкою до місцевих реалій, проте його ідеологічний фундамент (націоналізм, сильні профспілки, "третій шлях" у геополітиці) став частиною ширшого руху латиноамериканського популізму. Мова піде про кількох лідерів Аргентини, власне про самого Хуана Домінго Перона як засновника ідеології, його другу дружину Евіту як її "серце", бо саме Евіта забезпечила Перону абсолютну відданість аргентинського пролетаріату. Ми згадаємо також більш сучасних пероністів – президента Карлоса Сауля Менема, який десять років очолював країну, а також подружжя Нестора і Крістіну Киршнерів, які відверто підтримували Путіна в його агресії проти України з 2014 року. Докладніше знає кандидатка історичних наук, доцентка кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Наталя Шевченко.

Росія відіграла вирішальну роль у створенні Придністровської Молдавської республіки на лівому березі Дністра. Спочатку лякалки про примусову румунізацію всіх російськомовних, потім озброєння сепаратистів через дислоковану там 14 армію РФ. А в розпал боїв у червні-липні 1992 року новопризначений комендант 14-ї армії РФ генерал Олександр Лебедєв віддав наказ про відкрите масоване застосування артилерії Росії проти молдовської армії. Це повністю зупинило наступ Кишинева та зафіксувало лінію розмежування. А далі – дешевий газ і роздача російських паспортів усім охочим жителям невизнаної республіки. Російський сценарій не змінився і в 2014 для України. Про все це говоримо з головою громадської організації "Чорноморський центр досліджень безпекового середовища" Артемом Філіпенком.

Система ГУЛАГу була змушена зникнути 1960 року. Саме українці, воїни УПА, члени ОУН були тією силою, як зруйнувала цю величезну катівню. Йдеться про три найбільші повстання в таборах ГУЛАГУ – Норильське, Воркутинське та Кенгірське. Та насправді за понад півстоліття в каральній системі РФ мало що змінилося, бо чимало сталінських таборів існують і нині. Гостя — кандидатка історичних наук, співробітниця Українського інституту національної пам’яті, лавреатка премії імені Леся Танюка за збереження історичної пам’яті Леся Бондарук.

Історія чітко доводить, що будь-які домовленості з Москвою впродовж століть мали лише тимчасовий характер і використовувалися нею виключно як тактична пауза для підготовки до наступного етапу збройної агресії або ліквідації української державності. Разом із завідувачкою кафедри теорії та історії держави і права Національної академії Служби безпеки України Аліною Понипаляк ми будемо згадувати про попередній, чи юридичною мовою, прелімінарний мирний договір між Українською державою та Російською соціалістичною федеративною радянською республікою, який було підписано 12 червня 1918 року. Самі ж перемовини почалися 23 травня в Києві. І тут важливо пам’ятати, що радянська Росія сіла за стіл перемовин під прямим військовим тиском Німеччини, а очільник радянської делегації всіляко затягував переговори, сподіваючись на поразку Німеччини, що власне й відбулося в листопаді 1918 року.

США готуються до 250-річного ювілею. Звісно чимало дослідницьких організацій провели соціологічні опитування, аби з'ясувати, в якому настрої американці зустрічають це свято. Якщо узагальнити, то переважно у песимістичному та тривожному, який соціологи описують як глибоку кризу національної ідентичності та віри в інституції. Попри зовнішній пафос підготовки, у суспільстві фіксується рекордне зниження патріотизму та занепокоєння станом демократії. Однак, як би там не було, за 250 років, США стали абсолютним технологічним та економічним лідером. Нині, попри всі прогнози скептиків, економіка США вкотре продемонструвала дивовижну адаптивність. Про здобутки і втрати за 250 років говоримо в Реконструкції із доктором філософії, асистентом кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Артемом Кошелєвим.

2025 року громадяни Росії подали понад 670 000 заяв на отримання шенгенських віз, що майже на 8% більше, ніж 2024-го. Країни ЄС видали понад 620 000 віз, що на 10,2% більше, ніж 24-го. Левова частка — це туристичні візи, далі йдуть візи для відвідування родичів та друзів, і на останньому місці — відрядження. Прикметно, що Франція, Іспанія, Італія та Греція стали лідерами серед виданих віз. Ці дані відображають географічний розрив між країнами, віддаленими від східного флангу Європи, які відчувають меншу загрозу з боку Росії та вже давно вітають інвестиції звідти, і тими країнами, які мають спільний кордон із РФ, і розглядають війну як боротьбу за виживання. Про ці протиріччя й ставлення Європи до росіян говоримо з асоційованою аналітикинею Центру "Нова Європа" Христиною Зеленюк.