Передачі з архіву Українського радіо

The New York Times пише, що Європа готується до затяжної війни в Україні без чіткої стратегії її завершення — на тлі зниження ролі США Київ дедалі більше покладається на власні сили й підтримку ЄС, а перспектива переговорів виглядає віддаленою.

BBC розповідає, як Україна посилює удари дронами вглиб Росії — націлюючись на нафтову інфраструктуру, війська і навіть моральний стан противника, роблячи безпілотники ключовим інструментом стримування.

Open Canada аналізує, як війна проти України підірвала претензії Росії на статус великої держави — замість відновлення впливу Москва опинилася в ізоляції й дедалі більше виснажується самим конфліктом.

The Washington Post описує, як війна переплітається з історією Чорнобиля — зона відчуження знову стає символом втрат і виживання, а її мешканці й працівники сприймають нову війну як продовження давньої боротьби.

The Atlantic пише, що Україна, схоже, більше не розглядає Дональда Трампа і США як надійну опору у війні з Росією. Після марних спроб зберегти прихильність Вашингтона Київ змінює риторику, шукає нових партнерів і дедалі більше робить ставку на власну армію, дрони та підтримку Європи.

CNN розповідає, як Україна дедалі активніше замінює людей на передовій роботами й безпілотними системами. Наземні дрони вже не лише евакуюють поранених і підвозять боєприпаси, а й беруть участь у штурмах, тоді як Київ робить ставку на технології як на спосіб компенсувати нестачу людей і втримати перевагу над Росією.

Associated Press описує, як Україна намагається повернути тисячі культурних цінностей, які Росія вивезла або знищила під час війни. І як часто надзвичайно складно довести масштаби цих втрат. Музейники, прокурори й дослідники буквально по крихтах відновлюють каталоги, цифрові архіви та докази розграбування, щоб у майбутньому домогтися повернення викраденого і покарання винних.

Deutsche Welle досліджує, як живе Донбас під новим натиском російської армії на Костянтинівку, Краматорськ і Слов’янськ. Видання передає голоси військових і цивільних, які, попри обстріли, руйнування та втому, не готові віддати регіон, бо переконані: якщо здатися зараз, далі Росія піде ще глибше.

У своїй авторській колонці колишній прем'єр Британії Борис Джонсон описує свою поїздку на передову на півдні України поблизу Запоріжжя, де військові та цивільні мешканці живуть під постійною загрозою атак російських дронів. Автор стає свідком суворої реальності повсякденного життя в селах, що перетворилися на "kill zone", де пересування є небезпечним, а виживання залежить від швидкості, обережності та удачі.

У інтерв’ю Тетяни Федосюк для "Міжнародного Центру захисту та безпеки” політолог Тарас Кузьо стверджує, що заявлені Росією "корінні причини" війни насправді означають примушення України стати маріонетковою державою під контролем Росії, подібною до Білорусі. Ці вимоги — такі як обмеження української ідентичності, просування російської мови та блокування європейської інтеграції — є принципово несумісними з суверенітетом України, що робить процес мирних переговорів майже не реалістичним.

Видання Al Jazeera пояснює, що хоча Україна зазнала значних втрат через втрату контролю над Азовським морем, але Росія отримала набагато менше, ніж очікувалося. Аналітики стверджують, що здобутки Росії є обмеженими. Значна частина захоплених промислових об’єктів зруйнована й непридатна для використання, що робить економічну вигоду "практично нульовою".

Видання Bloomberg розповідає про українське місто Херсон, яке живе під постійними російськими обстрілами та атаками дронів проте мешканці продовжують відкривати ресторани та підприємства, демонструючи тим самим свою стійкість. Незважаючи на значні руйнування та втрати населення, ці заклади забезпечують робочі місця, створюють відчуття спільноти та нормального життя.

Колумніст Вальтер Пінкус пише для The Cipher Brief, що попри заяви Кремля про просування, війна проти України дедалі більше виглядає як ознака стратегічного занепаду Росії: величезні втрати, повільний темп наступу та зростаючий економічний тиск свідчать про виснаження держави, яка не здатна досягти своїх початкових цілей.

В матеріалі від The New York Times йдеться, що співпраця Москви й уряду Віктора Орбана напередодні виборів в Угорщині відбувається не приховано, а відкрито — через енергетичні домовленості, політичну підтримку та поширення антиукраїнських наративів, що ставить під сумнів єдність ЄС.

Видання POLITICO випустило статтю про важливу перемогу України в Спортивному арбітражному суді, який заборонив Росії проводити шахові турніри на окупованих територіях, створивши прецедент: міжнародні спортивні інституції більше не можуть ігнорувати питання окупації та легітимізувати її через спорт.

The Guardian опублікував репортаж про українських ветеранів з ампутаціями, які виходять на боксерський ринг, демонструючи не лише фізичну витривалість, а й силу адаптації та психологічного відновлення — і доводячи, що навіть після важких травм життя та боротьба тривають.

Le Monde аналізує, як Україна намагається вибити одну із головних опор російської воєнної машини — нафтовий експорт. Атаки на ключові порти й інфраструктурні об’єкти мають зменшити прибутки Кремля, ускладнити експорт і не дати Москві повною мірою скористатися зростанням світових цін на нафту.

The Japan Times розглядає провал російського вторгнення в Україну через контраст між амбіціями Кремля і реальністю на полі бою. Після років війни Росія просувається на метри, зазнає колосальних втрат і не досягає жодної зі стратегічних цілей. А от Україна зміцнює армію і навіть починає експортувати свій бойовий досвід союзникам.

The Moscow Times пояснює, чому переговори щодо війни в Україні не наближають мир, а навпаки затягують конфлікт. Росія використовує дипломатію як інструмент виснаження і виграє час. Натомість захід припускається стратегічних помилок, послаблює тиск і фактично дозволяє Кремлю продовжувати війну.

The Guardian розповідає про масштабну екологічну шкоду, яку війна Росії завдає Чорному морю. Видання описує зникнення видів, загибель дельфінів, забруднення води через вибухи, нафтові розливи та підрив Каховської дамби. На думку науковців, унікальна екосистема моря може зазнати незворотних змін.

Мік Раян у своєму особистому блозі Futura Doctrina пише про "стратегічний дефіцит навчання": попри чотири роки війни, західні військові інституції часто ігнорують уроки України — аж до того, що після масованих атак іранських дронів США звернулися до Києва по експертизу боротьби з "шахедами".

Foreign Policy публікує колонку Адріана Каратницького про "парадокс національного консерватизму": попри риторику про суверенітет і національну державу, багато діячів руху MAGA дистанціювалися від підтримки України. Автор вважає, що цей розрив між ідеологією та практикою поступово слабшає — і частина американських консерваторів може знову повернутися до більш проукраїнської позиції.

ABC News розповідає про війну очима українських дітей: їхні листи й історії показують не лише втрату дому, друзів і нормального дитинства, а й глибоку психологічну травму, яку війна залишає навіть після евакуації. У матеріалі також ідеться про іншу довгострокову загрозу — зруйновану освіту, емоційне виснаження і покоління дітей, яке дорослішає надто рано.

CNN розповідає, як після чотирьох років війни рейв-культура стала для частини українців формою спротиву і способом пережити стрес. Клуби у Києві та Харкові продовжують працювати навіть під час обстрілів і блекаутів, а для багатьох молодих людей танці залишаються способом зберегти відчуття спільноти й нормального життя.

The Guardian опулікувало розслідування про те, як ЦРУ та MI6 ще до 24 лютого 2022 року отримали детальні плани російського вторгнення в Україну. Видання описує попередження Москві, спроби переконати союзників і дилему Києва між підготовкою та недопущенням паніки.

BBC News описало, як чотири роки війни змінили звичайних українців. Семеро героїв — від баристи й біоінженера до працівника НУО — розповіли, як стали солдатами, операторами дронів чи пережили полон. Йдеться про безстрокову службу, втрати, психологічну трансформацію і нову систему цінностей.

The Globe and Mail звернуло увагу, що війна в Україні стала для світу трагічною буденністю. Автор аналізує скорочення військової допомоги, зміну глобального порядку та втому Заходу від конфлікту. Попри це, українці продовжують чинити спротив.

Associated Press підсумовує чотири роки повномасштабної війни в цифрах. Агентство наводить оцінки військових втрат з обох сторін, кількість загиблих цивільних та оцінку масштабу окупованої території України. Це структурований огляд масштабу війни, який показує її людську, військову та геополітичну ціну.

   Guardian підсумовує, які питання залишилися після Мюнхенської конференції з безпеки: чи "прокинеться" Європа в обороні, чи витримає трансатлантична єдність і чи можливий мир для України без довгострокових гарантій безпеки.

  CEPA аналізує, чому військова допомога Україні часто була запізнілою й фрагментованою, і як Європа тепер шукає сталі механізми підтримки — від SAFE і "данської моделі" до використання заморожених російських активів.

  Foreign Affairs описує п’ятий рік війни як змагання на виснаження: Росія тисне через фронт і удари по інфраструктурі, Україна відповідає дальніми ударами та підвищенням економічної ціни агресії, але швидкого перелому не видно.

  BBC показує демографічний вимір війни: в Україні діє програма заморожування біоматеріалу для військових, яка дає родинам шанс на продовження життя після втрат, а держава паралельно уточнює правові механізми доступу до цих зразків.

The Washington Post пише про спробу повернення російського демократичного голосу до європейського простору. На думку автора, Європа готується до неминучих політичних змін у РФ і вже обговорює дорожню карту переходу після Путіна. Йдеться не лише про санкції й підтримку політв’язнів, а й про бачення майбутньої демократичної Росії як частини європейської архітектури безпеки.

Al Jazeera публікує репортаж про окупований Донбас, який Москва перетворює на мілітаризовану економічну базу. Війна породжує корупцію, чорні ринки наркотиків і зброї, а будівельні проєкти служать політичним театром та збагаченню еліт. Донбас сьогодні — не лише фронт війни, а й майданчик для контролю, економічної експлуатації та демонстрації сили на європейському континенті.

Мирні переговори Трампа фактично працювали на Москву, — пише Bloomberg News. Путін використовував дипломатичні процеси для політичного прикриття, продовження вторгнення та обмеження постачання зброї Україні. Автор закликає Білий дім до більш жорсткого тиску на Кремль, аби змусити припинити агресію. А мирний процес мав би спиратися на реальні гарантії, а не на формальні переговори.

CBS News описує, як українську військову програму підготовки пілотів дронів перетворили на відеогру для геймерів по всьому світу. Гра Ukrainian Fight Drone Simulator (UFDS) дозволяє відчути адреналін бойових місій, але не розкриває тактику та секретні дані. Розробники хочуть навчити молодь основам керування дронами й зацікавити в роботі з безпілотниками. Розширити привабливість гри планують через чемпіонати та змагання онлайн.

RUSI публікує текст британського дослідника Річарда Конноллі про те, чому санкції й економічний тиск навряд чи самі по собі зупинять війну: великі конфлікти зазвичай завершуються не через високу ціну війни, а через поразку на фронті, тріщини в елітах або кризу режиму — і Росія, попри помітне економічне напруження, поки що вміє із цим жити.

Репортаж Пітера Бомонта описує прифронтовий Херсон, де повсякденність перемістилася під землю: підвали стали одночасно укриттями, "клубами життя" і робочими просторами, а місто намагається вижити між обстрілами, дронами та антидроновими сітками, які дають людям хоча б часткове відчуття безпеки.

Аналітичний текст 1945 із посиланням на оцінки західних джерел розбирає логіку російської "війни на виснаження": Москва може роками поповнювати армію і приховувати реальну ціну втрат, але таке повільне просування і ставка на застарілу техніку ставлять під сумнів саму ідею "перемоги".

Матеріал The Japan Times (репортаж AFP) показує інший вимір війни — іноземних військовополонених, які воювали на боці Росії і тепер опинилися в українській "тюремній невизначеності": багато хто говорить про обман або примус під час вербування, а перспективи обміну для таких людей часто туманні, бо їх не поспішають "забирати" ні Москва, ні країни походження.