Передачі з архіву Українського радіо

В липні США святкуватимуть 250 років своєї незалежності. Наприкінці 18 століття, яке називають епохою просвітництва, семеро сміливих чоловіків доклали максимум зусиль, аби заснувати нову державу. Цих сімох пізніше назвуть батьками-засновниками США. Всі вони були дуже різними — за віком, за походженням, за освітою. Дуже часто вони сварилися один з одним, іноді навіть ненавиділи і воліли більше ніколи не бачити… Але об’єднувала їх спільна мета — побудувати незалежну, економічно сильну країну. Цього разу разом із доктором філософії, асистентом кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Артемом Кошелєвим ми розкажемо про першого міністра фінансів США Александера Гамільтона, який дивиться на кожного, хто тримає в руках 10-доларову купюру.

У нас набагато більше спільного, ніж здається на перший погляд. Так, ми сповідуємо різну релігію – християнство та іслам, але горе, яке століттями несла обом народам – українському та азербайджанському – Російська імперія в усіх її історичних проявах, дуже схоже. Ми добре знаємо, що таке вигнання з власних домівок, масові вбивства, захоплення наших територій і заселення їх чужинцями. Все це переживали впродовж століть азербайджанці. Наша розмова з азербайджанським істориком, політичним аналітиком, директором центру історії Кавказу Ризваном Гусейновим саме про це і про те, як рухається його країна від завершення війни в Карабаху до миру.

В роковини початку повномасштабного вторгнення говоримо про міжнародний вимір російсько-української війни. Академік, доктор історичних наук, засновник і президент Української академії геополітики та геостратегії Павло Гай-Нижник говорить про історичний досвід українців у часи УНР, про те, чи схожа наша сьогоднішня війна, яка триває вже довше за німецько-радянську 1941-45 років. Також торкнулися проблем війни в інформаційному полі та на дипломатичному.

Отто фон Бісмарк — залізний канцлер Німеччини кінця 19 століття, портрет якого в залізному шоломі, відомий, певно, багатьом. Але чому ми й досі згадуємо це ім’я, приписуємо йому те, чого він не говорив і порівнюємо з ним сучасних політиків? Бо він був потужною політичною фігурою. Він об’єднав Німеччину в сильну імперію, він укладав складні відкриті і таємні союзи, він зробив усе можливе, аби після створення імперії, Німеччина ніколи більше не воювала. І так, власне, було до 1914 року. Більше подробиць від доктора історичних наук, професора кафедри міжнародних відносин і стратегічних студій Національного університету "Київський авіаційний інститут" Сергія Трояна.

На відкритті зимової Олімпіади в Італії Шарліз Терон – зірка світового кіно і посол миру ООН, згадала свого земляка Нельсона Манделу, який мріяв про мир як середовище, в якому всі можуть процвітати, незалежно від раси, кольору шкіри, віросповідання, релігії, статі, класу, касти чи будь-яких інших соціальних відмінностей. І це актуально нині як ніколи. Разом із кандидаткою політичних наук, аналітикинею фундації Глобал Юкрейн Мартою Олійник-Дьомочко розкажемо про південноафриканського лідера, який переміг апартеїд – людину сталевої волі, харизматичну, з неперевершеним почуттям гумору, вмінням сміятися над собою, сповненої водночас протиріч.

11 лютого у Ватикані державне свято та вихідний день. 97 років тому саме 11 лютого були підписані Латеранські Угоди, згідно з якими на території міста Риму утворено суверенну державу Ватикан, суб’єкт міжнародного права, завданням якої є забезпечувати Апостольській Столиці, як найвищій інституції Католицької Церкви, повну і видиму незалежність та незаперечну суверенність на міжнародному рівні. Про історію створення, складні політичні, ідеологічні, релігійні проблеми, які мали вирішити Папа Пій ХІ та фашистський диктатор Беніто Муссоліні, про гроші Ватикану та сучасну політику говоримо з доктором богослов’я, викладачем та науковим співробітником Інституту історії церкви Українського католицького університету Анатолієм Бабинським.

"Ми спостерігаємо за спробою нашого народу нарешті встановити в Україні справжню ліберальну демократію", — говорить публіцист, доктор філософських наук Вахтанг Кебуладзе. "Складність ситуації в тому, що вороги нашого майбутнього — це не лише путіністи та російські нацисти, а й російські ліберали. Зокрема, російські ліберально налаштовані інтелектуали. Намагаючись зберегти Росію як країну, вони збережуть ту чи іншу реінкарнацію російської імперії, яка все одно буде небезпечною для нас. Це все одно імперія, яка завжди буде аґресивною і небезпечною не лише для сусідів, а й для всього світу".

Ми також говорили і про російську літературу, філософію і про нашу самоідентифікацію.

Будемо розвінчувати міфи. Ще в радянські часи громадянська війна в Іспанії мала, такий собі, героїчний і таємничий ореол. А довічний каудильйо, фашистський диктатор Франсиско Франко поставав як кривавий тиран, що несе відповідальність за тисячі смертей, руйнування країни та за співпрацю з Гітлером. І ці наративи мало хто досліджував, а тому правда про Франко, його життя та діяльність на чолі Іспанії маловідома. В своїй книзі "Історія. Незручна правда" Алік Гомельський присвятив Франсиско Франко кілька глав. Гість — Алік Гомельський, автор книги "Історія. Незручна правда", українсько-канадський історик.

Німецьке кіно, яке з’явилося, як стверджують історики, на два місяці раніше за французьке, має глибоку і дуже цікаву історію. Ми торкнемося повоєнної історії німецького кіно, народження та утвердження нового або молодого німецького кіно. Його представники стали класиками, знімали в своїх картинах зірок європейської та американської кіноіндустрії, отримували нагороди престижних міжнародних кінофестивалей в Каннах, Берліні, номіновувалися і отримували Оскар. Докладніше розповість кінокритик, кінознавиця, головна редакторка журналу Національного університету Києво-Могилянська академія "Кіно-Театр" Лариса Брюховецька.

Ми вже не вперше у наших програмах звертаємося до російсько-французьких відносин. Аналітичний звіт "Агенти російського впливу у Франції", нещодавно був підготовлений "Інститутом постінформаційного суспільства", який очолює Дмитро Золотухін. Саме з ним ми говоримо не лише про російську присутність в політичному та економічному житті Франції, а й про французьких політиків, які останнім часом набувають популярності серед своїх виборців, але фінансуються із Москви. Чи докладаємо ми зусиль, аби зробити їх своїми союзниками? І чи допоможуть нам стійкість, гнучкість і мистецтво компромісів?