Олена Герасим'юк. Фото: facebook/Alex Zakletsky
Слем з’явився наприкінці 1980-х років у США
Що таке слем?
Це досить цікава ніша в літературній творчості, яка дає змогу творові прозвучати набагато глибше. Це доволі вільна форма викладу, але вона додає сильної глибини. Слем з’явився наприкінці 1980-х років у США, коли поезію захотіли зробити трохи ближчою до людських емоцій широкого загалу, щоб розвивати і підтримувати людей. Слем почали читати в барах, у місцях, де можна було швидко зібратися і відреагувати на реальність. І цей неймовірний формат здобув своє місце в серцях як академіків, так і барних поетів. Це відобразилося і на самому глобальному конкурсі, тому що оцінки журі – це 50% люди, які пишуть наукові роботи про слем. Це дуже популярно в більшості країн світу. А 50% – це завжди будуть глядачі, хто не має ні симпатій, ні антипатій до того, хто читає. Це в певному сенсі схоже на стендап.
Коли слем виник в Україні?
Слем в Україні був досить популярним жанром до війни, до 2014 року. Багато поетів-слемерів пішли на війну в різний етап. Тому зараз цей рух у повному обсязі не відновився. Зараз у нас є Юрій Ковалів, на якого ми просто молимося. Я впевнена, що в нього буде розділ про слем, тому що він досліджує багатьох авторів. Харківський осередок слему – це дійсно круті люди.
"Ти маєш використовувати лише силу інтонацій і силу свого тіла, щоб показати цю трихвилинну мікровиставу"
Як відбувається змагання?
Я читала вірш рідною мовою на всіх етапах чемпіонату – і в Європі, і в Мексиці. Велике значення має мова тіла. Ти маєш показати собою всю постановку. Не можна використовувати жодних підсилень. Ти маєш використовувати лише силу інтонацій і силу свого тіла для того, щоб показати цю трихвилинну мікровиставу. Багато хто дуже серйозно готується. Застосовуються і театральні фішки, і драматургічні. Кожна країна виходила зі своїх традицій і це було дуже цікаво. Позаду нас на фоні транслювався переклад трьома мовами. Відповідно зала могла читати трьома мовами ті сенси, які ми показуємо і відображаємо.
"Я вважаю, що досягла однієї з найвищих планок у поезії, щоб розказати про біль свого народу"
Умови слему передбачають підвищення градусу. Спочатку ти читаєш дуже ігровий текст. Я, наприклад, стартувала з коней. Це історія коня, який біжить і має внутрішній монолог про сенс свого існування. Другий мій вірш був про бабу-шаманку. Це також ігровий вірш, де баба-шаманка робить якісь ігрові дії і світ обертається довкола цих магічних дій. Фінальні етапи – найцікавіші. На Євробаченні дуже прискіпливо аналізують кожну пісню, щоб вона не була політичною. На слемі цього немає, оскільки ти маєш відобразити реактивно стан свого народу. Тому у фіналі дуже важко. Усі починають читати про біди свого народу. Хтось читає про те, як у нього помирав на руках родич, хтось про те, як в його країні влаштовують геноцид, хтось читає про голод, хтось читає про війну кланів. І ти розумієш, що це – не епатаж. Заради цього моменту все було. Усі забувають навіть за бали, оскільки важливо виконати фінальний вірш, тому що він про найголовнішу точку болю твого народу. Це можливість за допомогою твору мистецтва розказати про трагедію людей, з якими ти живеш в країні. Для нас було дуже важливо не стільки прорватися вперед, оскільки я потрапила в групу лише з іспаномовними поетами. Вони були на своєму полі. Мені було важливо пройти далі навіть без балів, але щоб прочитати ці наративи. Це мій особистий біль, який я помістила у твір. Я вважаю, що досягла однієї з найвищих планок в поетичній галузі, щоб розказати про біль свого народу. Це те, що я вважаю своєю місією.
"Сенс – відчитати програму, щоб потім знайти друзів нашої держави у цей важкий час"
Після виступу до мене одразу підійшли місцеві режисери і сказали, що братимуть цей вірш про Маріуполь і ставитимуть його на сцені, щоб привернути увагу до українського наративу в Мексиці. І в цьому був сенс – відчитати програму, щоб потім знайти друзів нашої держави у цей важкий час.
"Ми маємо показати безумство головного героя в даний конкретний момент"
Що ще звучало на фінальному етапі, окрім тексту про Маріуполь?
Підбір текстів відбувається таким чином, щоб вони були більш-менш сюжетні і ти мав можливість їх виконати. Ми маємо показати безумство головного героя в даний конкретний момент. Останній текст, який я читала – це текст пам’яті моїм загиблим читачам про Маріупольський драматичний театр. Передостанній твір, який я виконувала, називався "Повітряна тривога", він має певну містичну історію. Кращих карт, які мені дали в руки росіяни, ніхто би не міг дати. Цей текст ігровий і простий, тому краще розуміється закордонними читачами, ніж українськими, яких певні моменти тригерять. Кожного разу, коли я читаю цей твір за кордоном, росіяни б’ють по Києву. Для того, щоб показати, що таке війна, я навіть не використовую слів. Я відкриваю додаток повітряних тривог і показую іконку вибухів у своєму районі. І не потрібно більше нічого говорити. Це онлайн, це додаток, це – не підробка. Це відбувається кожну мить. Цей текст викликає купу питань про війну в Україні і я залюбки розповідаю усім, хто цікавиться.
.jpg)
Олена Герасим'юк і Наталія Грабченко у студії Радіо Культура
Слемівська світова спільнота надзвичайно лояльна до України
Іноземна аудиторія сприймає ваш посил?
Так. До мене приходить підготовлена аудиторія, оскільки біля мене ще стоїть плашка "ветеранка". Моя аудиторія знає, куди йде. Слемівська світова спільнота надзвичайно лояльна до України. Це дійсно наші друзі, які нас підтримують. Утримуючи увагу цих людей на фокусі України, ми унеможливлюємо голос ворога. Загалом росіяни будуть лише посилювати свої пропагандистські наративи. Тому цю маленьку аудиторію потрібно утримувати українським наративом. Якщо кожен працюватиме на свою маленьку аудиторію, вони разом утворять великий потік.
"Ставка була на те, щоб прозвучала Україна"
Як відбувається оцінювання на чемпіонаті?
Система оцінювання на обох етапах різна. На європейському етапі ми змагалися за загальною рейтинговою системою, де я увійшла до 7 найкращих і отримала приз журі. На світовому етапі оцінювання було інакшим. Нас поділили на чотири групи. Я цілком випадково потрапила в групи лише іспаномовні. Грати на своєму полі завжди легше, тому що ти спілкуєшся мовою, яку чує твій народ. Я набрала досить високі бали. Загальний бал у мене був 97,6 і я не пройшла. Усі приїхали зачитати свій наратив. Там інші ставки. Ставка була на те, щоб прозвучала Україна.
Це золотий час поезії
Сьогодні час для поезії на фронті?
Більш ніж. Поезія на фронті зараз має настільки сильну вагу, якої не матиме після Перемоги. Це золотий час поезії. Коли я брала участь у війні, як парамедикиня, я бачила поезію всюди. Я бачила її на стінах траншей, на бронежилетах моїх побратимів і посестер, на дверях евакуаційних машин тощо. Це були цитати улюблених поетів і просто побратимів. Найпопулярніші вірші на фронті – це Шевченко, Стус і Ліна Костенко, тому що це точна, реактивна і гостра поезія. Переоцінити поезію зараз неможливо. Це гасла, з якими наша армія іде до Перемоги. Роль поезії зараз стала реактивною, оскільки відображає тут і зараз те, що ми відчуваємо. Це оприявлення тієї культури, за яку ми боремося. Це те, що мотивує, дає силу і фіксує героїчну добу. Особливо цінно, що саме ветерани їздили на цей етап і показали цю трагедію.
