Ірина Преловська, архімандрит Михаїл (Карнаух), Ольга Вернигоренко у студії Радіо Культура
Перші офіційні канонізації почали відбуватися в середньовіччі
Що таке канонізація? Коли вона виникла?
Ірина Преловська: У православній традиції є поняття канонізації, а в католицькій є ціла низка понять, яка передбачає розгляд матеріалів, беатифікацію і фіксацію цих матеріалів. У Православній церкві поняття канонізації зазнавало певних змін у контексті Російської імперії, до якої входили українські землі з кінця 17 і до кінця 20 століття у складі СРСР.
Які є причини канонізації?
Архімандрит Михаїл: Саме слово канонізація означає: "беру собі за правило". Сам факт канонізації спонукає вірян взяти до уваги життя подвижника і втілити його у своєму земному житті. Перші офіційні канонізації почали відбуватися в середньовіччі. До того церква автоматично визнавала святими всіх праведників Старого завіту, біблійних та апостольних. Друга категорія святих – це мученики. Факт мучеництва був яскравим прикладом живої віри. Третя категорія святих – це подвижники благочесті. Це святителі, церковні ієрархи, проповідники, царі й князі, які в різних країнах поширювали християнство і прості люди, яких у нашому календарі найменше. Основним критерієм канонізації є два аспекти. Це благочестиве життя і відсутність єретичного вчення.
Житіє Олександра Невського виглядає як цілковита фантастика
Ким були перші канонізовані українці?
Ірина Преловська: Називати перших князів Київської Русі українцями я би не стала. Власне українське ім’я було лише у Святослава Ігоровича. Це перший варяг, який почав називатися іменем, яке українцям цілком до вподоби. Усі попередні мали відверто варязьке походження. Питання канонізації всіх діячів цієї доби починається від Бориса і Гліба – перших святих, які прийняли мученицьку смерть. Доба Київської Русі дісталася нам у готовому вигляді, тому що церква не може відмовитися від церковного шанування. Тому так болісно і важко проходить процес відмови з політичних та ідеологічних моментів від тих, кого церква шанувала. Житіє Олександра Невського виглядає як цілковита фантастика. Річ не в тім, що церква не буде дошукуватися об’єктивних історичних джерел та археологічних підтверджень. Воно саме по собі виглядає фантасмагоричним. Олександр Невський на своїх іконах зображується як вершник на коні, який піднімається на небо. Сам його життєпис вражає. Він переміг увесь Лівонський і Тевтонський орден, а потім жив кілька років у ставці Золотої орди і брав участь у суперечках, кого брати на верховного хана Золотої орди.
Ілля Муромець походив з села на Чернігівщині
Як щодо постаті Іллі Муромця?
Архімандрит Михаїл: Він є преподобним Києво-Печерської Лаври. Тут закралася помилка в моменти написання його походження. Не всі люди були грамотними і дуже часто ми можемо помилятися в назвах населених пунктів. Коли говорили про якийсь Муромець, то ніхто не знав, що є село на Чернігівщині, звідки він походив. Усі чули про Муромське князівство. Так і вийшло, що він став полководцем із міста Мурома. Заперечувати його святість ми не можемо. Його мощі зберігаються в ближніх печерах. Вони були досліджені науковцями і визнані автентичними. На тілі преподобного є поранення, оскільки він був військовим.
Діонісій ІV підписав грамоти про право висвячувати Київського митрополита в Москві з огляду на небезпеку далекого шляху до Константинополя
Як відбувався поділ Київської метрополії?
Ірина Преловська: Київська метрополія справді розділилася в 15 столітті після падіння Константинополя, декларувавши дві окремі назви: Київська метрополія і Московська метрополія з відповідними очільниками. Після того, як Богдан Хмельницький підняв своє повстання, то одним з питань, яке привело до приєднання Лівобережної України і скасування Магдебурзького права, стало збереження православ’я. Надалі історично існує абсолютно непояснювальна річ, коли Діонісій ІV підписав грамоти про право висвячувати Київського митрополита в Москві з огляду на небезпеку далекого шляху до Константинополя. Після цього погляди двох патріархатів – Московського і Константинопольського – існують паралельно і не перетинаються. Московський патріархат вважає з того часу приєднання канонічної території Київської метрополії в Московському патріархаті як своєї власної канонічної території. А в Константинопольському патріархаті синод засудив дії Діонісія IV, як невідповідні церковним правилам і усунув його від патріаршества, проте не скасував дію цих грамот на користь Московського патріархату, вважаючи, що це канонічна територія Константинопольського патріархату. Московському патріарху передано лише право поставляти митрополита з огляду на вищевказані умови. Чому ці питання не обговорювалися між Москвою і Константинополем, де Київська метрополія опинилися розмінною монетою між двома патріархатами з певних політичних міркувань, мені досі невідомо.
"Лука Кримський – єдиний український святий, якого знають у світі"
Що починає відбуватися з кінця 17 століття? Як починає формуватися пантеон "святих", який формує Росія?
Архімандрит Михаїл: Коли у 17 столітті почали формуватися нові календарі, то завдяки Київському митрополиту Петру Могилі Москва внесла в свої календарі Печерських святих. Більше ста осіб прийняли в загальне шанування. До того їх шанували на місцевому рівні в Печерському монастирі. Україна опиняється в окупації і московські духівники приносять до Києва культ преподобного Сергія Радонезького. В нашому календарі ПЦУ він також є і його викреслювати ніхто не буде, оскільки він був кліриком Константинопольського патріархату ще до утворення Московської метрополії. Разом з тим у 17 столітті ми познайомилися з дуже багатьма святими, яких канонізувала Московська митрополія і які почали з’являтися в наших календарях. Є ще один негативний момент. Виявляється, що служителі Києво-Печерської Лаври, коли вона перейшла з Київської митрополії під патронат Московської митрополії, настільки хотіли вислужитися перед Московою, що внесли до календарів Лаври святих, яких не було навіть в Московських календарях. 17-18 століття – це момент уніфікації церковного життя і це навіть знищення лаврського співу. Досі багато лаврських співів не відновлені через цю уніфікацію. У 18 столітті ми побачили насадження культів російських святих. На щастя, вони масово не прижилися в Україні. Внаслідок цієї внутрішньої боротьби українці забули навіть про своїх святих. Ми не маємо жодного українського святого, якого ми б шанували по всій Україні. Ми повинні відроджувати літургійну богослужбову пам’ять подвижників нашої землі, які несправедливо були забуті через певні обставини. На даний час в православному світі досить поширеним є вшанування святителя Луки Кримського (в миру – Валентин Войно-Ясенецький – ред.). Це єдиний святий з України, якого починають знати у світі. Проте лише через те, що він був хірургом. Наука і релігія змогли поєднатися в тій особі.
Ірина Преловська: Лука Кримський мріяв стати художником. Проте потім вступив на медичний факультет університету святого Володимира в Києві і йому ці знання і вміння художника дуже допомогли під час створення анатомічних атласів. Він був хірургом від Бога. Він сім разів номінувався на Сталінську премію за свою книгу "Нариси гнійної хірургії", яка стала підручником для лікарів на фронті.
Постала потреба внести до календаря чудотворні місцеві ікони, про які ми навіть не чули
Поговорімо про деканонізацію. Кого ми позбулися?
Архімандрит Михаїл: Викреслюючи з календаря певних святих осіб, ми не заперечуємо їхню святість, проте в тих реаліях, в яких ми опинилися, ми не вбачаємо їхніх приклад для очевидного наслідування. Деканонізація відбувається не тільки зараз. Вона почала відбуватися набагато раніше – ще в 2014 році. Війна лише прискорила цей процес. Останнє рішення священного синоду стосувалося викреслення з календаря подій, які пов’язані зі становленням Московського царства і Російської імперії. Проте преподобного Серафима Саровського ніхто не наважиться виключити з календаря, тому що він в нашій свідомості є яскравим аскетом, в якому являлася Богородиця кілька разів (7-8 разів). Через це його постать залишається в нашому календарі. На щастя в нашому календарі УПЦ КП до 2018 року і ПЦУ не було царської сім’ї. Ми її ніколи не шанували. Водночас постала потреба внести до календаря чудотворні місцеві ікони, про які ми навіть не чули. Тому ми маємо внести в календар те, що є для нас рідним і необхідним, щоб показати, що духовність в нас була, незважаючи на будь-які обставини.
Ірина Преловська: Володимир Богоявленський був митрополитом Київським і Галицьким з 1915 до 1918 року. До нього восени 1917 року в резиденцію Києво-Печерської Лаври прийшла делегація прихильників автокефалії. Він у Києві майже не був, оскільки належав до трьох митрополитів Російської імперії, які були першоприсутніми на всіх засіданнях синоду. Тому він більшість часу проводив у потягах, ніж керував Київською єпархією. Сам він був мордвин і зробив церковну кар’єру в Російській імперії з огляду на ті плани і політичні напрямки, які вона сповідувала. Тому призначення на Київську кафедру для нього було не надто великим кар’єрним досягненням. По-друге, він не хотів розуміти мову. Прихильники української автокефалії запропонували йому залишитися українським митрополитом, але за умови переходу на українську мову і визнання української церкви, на що він не погодився зі словами, що не знає жодної України і українського уряду.
Новомученики повинні знайти гідне місце і пошанування в нашому календарі
Хто з відомих українців і українок найближчим часом може або має з’явитися в календарі ПЦУ?
Архімандрит Михаїл: У нас є ряд історичних осіб, які могли би зайняти достойне місце в нашому шануванні. Було багато активних мирян у 20-му столітті. Ми повинні канонізовувати сучасніший світ, а не 15, 16 століття. За 30 років діяльності української церкви ми повинні звернути увагу на подвижників благочестя в 1990-х роках. Були випадки священників, які за ідеологічні переконання були знищені. Через війну за відмову перейти на бік Московського патріархату було вбито отця Степана на Херсонщині. Його розстріляли. Ми про це не повинні забувати. Новомученики повинні знайти гідне місце і пошанування в нашому календарі. Також ми повинні звернути увагу на нашу діаспору, яка перебуває сто років за межами України. Там також були святі люди, про які ми повинні знати.
