Микола Гоголь. Фрагмент портрета письменника, автор Федір Моллер
Українська дійсність – теплий гумор, на російському матеріалі – разюча зміна
Як нам ставитися до Миколи Гоголя?
Микола Гоголь – вагома постать в українській культурі та літературі. Але так само це постать і в російській літературі. Це ті, хто сформувалися в іншій культурі, але підтримували дуже міцний зв'язок зі своєю. Характер сміху його змінюється. В нього доброзичливий гумор, коли він пише український матеріал, ранні свої твори. "Вечори на хуторі поблизу Диканьки", "Ніч перед Різдвом", "Сорочинський ярмарок" – це все пронизано добрим, веселим гумором. Ми навряд чи можемо кваліфікувати це, як критику, сатиру. Коли він перебирається вже повністю на російський матеріал і пише "Ревізор" й далі, то бачимо вже сатиру. Та дійсність його не влаштовує, він її критикує. А спогади про українську дійсність викликають в нього теплий гумор. Це дуже разюча зміна. Він є в обох царинах. Але дуже важлива самоідентифікація. Коли його прямо запитують, яку натуру він обирає, він уникає відповіді, не хоче обирати, водночас він є і в тій, і в тій культурі. Якби ситуація змінилася інакше і йому дали місце в Київському університеті, чого він дуже хотів… Чому він рвався із Петербурга, де йому давали місце в університеті – він якийсь час там викладав – до Києва викладати? Він хотів бути тут. Писав про це Максимовичу – своєму другу, ректору Київського університету. Не дозволили. Якби він приїхав до Києва... Всі, хто поверталися з Росії, переходили з російської на українську, починали писати українською. І це дуже показово. З ним так не трапилося. Його засмоктала російська культура і знищила.
"Українською Гоголь читається дуже добре"
Чому росіяни так чіпляються за нашого Гоголя?
Можна по-різному ставитися. Можна казати, як в радянський час: "Ну це ж він викриває царську Росію, тепер все інакше". Можна маніпулювати. Це всіх великих авторів і авторок стосується, вони дуже часто є об'єктами маніпуляцій. З іншого боку це історія успіху, Гоголь захопив багатьох і він творить прозу російською мовою. Дуже мало можна називати до нього текстів, які набули такої популярності. До нього писали тексти прозові російською мовою, але вони не мають тієї популярності, яку має Гоголь. Це такий тренд імпортування культури. Тут культура в них слабка – потрібні якісь вливання. І це, починаючи від XVII сторіччя, коли приїжджають Яворський і Прокопович туди засновувати університет, бо свого нема і треба, щоб приїхали і заснували. Все, що вони називають чи показують в курсах своєї давньої літератури – це все писалося в Києві, Чернігові та Переяславі. Це все тут написано, тому що там не було написано навіть десятої частини тої кількості текстів, які з'являлися тут. Я маю на увазі бароковий і середньовічний час. Це постійний імпорт культури, якої не вистачає. І от приїжджає Гоголь і створює в них успішну прозу. Без Сковороди не складається розмова про філософію на півночі. Тому вони намагаються привласнити Сковороду. Без Гоголя не складається розмова про прозу, тому вони намагаються привласнити Гоголя. І якщо подумати про гумор і сатиру – хто сміявся? Це постійний імпорт. Вони дуже мало можуть назвати своїх сатириків. Більшість як не з Києва, то Одеси – ті, хто сміються – приїхали туди. Це явний виворіт комплексу меншовартості, намагання щось присвоїти чуже, але це дуже зрозуміло в імперських стратегіях, як взагалі поводитися із культурою. Тут якраз найкраще підходить термін деколонізація. Ми маємо просто припинити звертати увагу на те, що вони хочуть, які центри засновують. Ми маємо розвивати свої осередки, свої інституції, говорити про своїх письменників, письменниць найважливіших, наголошувати, перевидавати. І про Гоголя так само. Є дуже хороші переклади Гоголя українською Рильським, Остапом Вишнею. Українською Гоголь читається дуже добре, ніби він так і писав. Це свідчення того, що він думав українською. У Росії він постійно почувався чужим. І мова для нього також їхня була чужою.
Ростислав Семків. Фото: The Ukrainians
Гоголь – це довга традиція, вона тягнеться до Остапа Вишні, Леся Подерв'янського
Гоголь у контексті українського літературного процесу. Куди він вписується?
Гоголь – це тривання його батька, який писав п'єси українською, Котляревського, це давніша традиція. В кожній культурі дуже багато речей корениться у фольклорі. І тільки за якийсь час фольклорні зразки переходять в літературні авторські. І цей процес в нас почав відбуватися значно раніше щодо гумору – кінець XVI-XVII ст. Жартівливі інтермедії ставилися ще в Києво-Могилянській, Острозькій академії. Це справа вченої бурсацької комедії. І от саме із них виростають і Котляревський, і Гоголь. Це не починається із Гоголя, з Котляревського, з мандрованих дяків. Були довчені спудеї, які закінчували академії Острозьку, Могилянську в XVII ст. І там так само було дуже це поширено: різдвяні, великодні вірші і пародійні також. Це панегірична поезія, пародійна. Це довга традиція, вона тягнеться до Остапа Вишні, Леся Подерв'янського.
Вольтерівський імпульс
Треба мати більше таланту, щоби писати гумористичну чи сатиричну прозу? Чи це просто різні треба мати таланти?
І талант, і традицію, і характер. Тут не скажеш, чи серйозні речі писати складніше, чи гумористичні. Точно треба мати або виробити талант, прямувати до нього, щоби тексти залишалися довше. Багато було тих, які писали навздогін Котляревському, але не написали нічого такого, як "Енеїда". Це цікавий пласт, він відомий для дослідників, дослідниць, але не має такого значення, як "Енеїда" або "Вечори на хуторі". Коли він починає писати сатиру "Ревізор", "Мертві душі" на півночі, там діє вже інша традиція. Російська культура впродовж XVIII-XIX століть дуже залежна від французької культури і літератури. І цей сатиричний імпульс – це радше всього вольтерівський імпульс.
"Їхня література – це зовсім не те, чим ми маємо зараз цікавитися"
А Гоголь на півночі започаткував теж свою традицію?
Звичайно, започаткував. Він багато на кого вплинув, на всіх, хто писав потім якісь гумористичні речі. Наш Гоголь вплинув на їхню літературу. Але врешті їхня література – це зовсім не те, чим ми маємо зараз цікавитися. Давайте будемо цікавитися європейськими літературами – це значно конструктивніше і важливіше.
