Наталія Сумська. Фото: hromadske
Чому саме вистава "Незрівнянна" йтиме в день вашого народження, 22 квітня?
Рівно 10 років тому Анатолій Хостікоєв зробив цю виставу на тодішній ювілей. Минають роки і я можу скористатися цим знову. Флоренс Дженкінс – піаністка за фахом і непересічна особистість. Можливо вона себе не вбачала великою актрисою. До історичних фактів ми не докопаємося, але ми беремо її такою, якою вона дійшла до наших днів у цій п’єсі. Там є епізод про війну 6 травня 1944 року. Цей посил був обов’язковим. Вистава вийшла ще до повномасштабної війни. цей перебіг від тієї війни до сьогодення дуже впливає на глядача і він реагує серцем. На глядача більше навіть діє асоціація, ніж би ми говорили в теперішній час. Тому цей момент має дуже хороше місце в цій виставі. Цю виставу можна дивитися з дітьми. Там і казка присутня, і немає щемливих моментів. В ті роки війни виконавиця закликала людей до піднесення і не зважати на події, які нас оточують. Це тепер співзвучно з нашими днями.
Флоренс Фостер Дженкінс – це реальна особа, яка не вміла співати, тому що слуху і почуття ритму в неї не було.
На цьому і будується її феномен. Над нею насміхалися, але по-доброму.
Вам складно було з вашим абсолютним слухом навчитися співати повз ноти і ритм?
Звичайно, це складнувато. Ще й Моцарта. Були ситуації, коли в мене був фарингіт, але я якимось дивом виспівувала мого Моцарта.
Вистава "Незрівнянна". Фото: Театр Франка
Наскільки сучасному актору важливо вміти співати і бути якщо не музикантом, то принаймні обізнаним в якихось речах?
Я із захватом дивилася як працюють мої батьки в музично-драматичному театрі. Тато з мамою гради переважно музичні вистави. Тато крім вистав ще й концертував. Було багато виступів. Він виконував авторські речі своїх колег. Тато взагалі хотів вступати до консерваторії. Проте він не вивчав сольфеджіо. Він абсолютний самородок. Співав від простих пісень до вокальних оперних арій. Звісно мені теж хотілося. Але я цю спроможність відчула значно пізніше. Спочатку була якась невпевненість. Мені давали вокальні ролі в театрі.
Останнім часом дуже завірусився ваш давній запис, де ви співаєте: "Ще одна весна в літо відійшла". Ви співаєте українською мовою в українських строях. Від вінка ідуть стрічки і наперед винесено дві – жовту і блакитну. Це була випадковість?
Я не можу достеменно сказати, чи це було навмисно зроблено. Можливо інтуїтивно. Мені не зробили зауваження тоді москалі. Я приїхала без нічого, єдине що при надії. Пісня була дуже популярна саме після моєї ролі у кінострічці "Дударики" про Миколу Леонтовича і дивовижно харизматично жінку Христину.
Ви продовжуєте співати на естраді. Що у вашому репертуарі?
1991 рік познайомив мене з усіма нашими виконавцями. Я тоді просила Віктора Павліка познайомити мене з композитором, щоб мати свої пісні. Він познайомив в мене з Сергієм Лазо. Ми знаємо його пісні: "Ти подобаєшся мені", Ні обіцянок, ні пробачень". Він поет, виконавець і композитор в одній собі. Через багато років ми зустрілися знову і написали один альбом, потім другий. Це військовий альбом. Він не може ні про що інше писати, окрім як про наше сьогодення.
Наталія Сумська і Наталія Грабченко у студії Радіо Культура
Пісня "Імена" Сергія Лазо у виконанні Наталії Сумської просто проймає до глибини.
Бо не оплакати, не оспівати це неможливо. Це все потрібно обожествляти, бо воно на площах, поруч із нами. Це острів нашої совісті і сумління, повз який ми проходимо. Життя кличе в побут, в суєту, а вони тут сплять біля нас під цими прапорами. Це завжди буде біля нас, бо це непоправна втрата.
Чи потрібно в наш час ставити в театрі комедії?
Потрібно, оскільки на них великий запит. Мені однаково комфортно у будь-якому жанрі. Я можу все. Я зустрічалася з новаціями та експериментами, але люблю там, де глядачеві зрозуміло, де він часто вдається до оплесків. Такі вистави я люблю.
Що для акторське перевтілення?
Це мрія. Мені вдалося отримати від долі таку роль, що можна себе в ній репрезентувати в такий спосіб. Я занурюся в ситуацію, якою можна зробити цей персонаж, який би точно був на користь виставі.
Як робиться перевтілення? До якої межі можна відійти від себе самої і створити щось? І де це щось береться?
Можливо воно є в запасниках моєї пам’яті, мережі мого юнацтва чи дитинства. Роль у "Кайдашевій сім’ї" – це накопичений досвід, який я споглядала, живучи по селах. Ці безцінні самобутні інтонації сільських жінок – збірний образ.
Наталія Сумська дуже прискіплива до кожного свого костюма і кожної детальки. Це справді так?
Так. "Кайдашеву сім’ю" я репетирувала в одних чобітках. Раптом в мене ламається підбор. І хтось каже, що це колосальний знак, що вистава буде надзвичайно успішною. Так і сталося. Я так і граю в цих чобітках всі ці роки. Немає підборів, оскільки я і другий зламала. Костюм дуже важливий для багатьох акторів. Не дай, Боже, щось поміняти. Може бути стрес у актора.
400 показів, понад 20 років успіху, квитки дістати неможливо. Це все "Кайдашева сім’я". У чому секрет цієї вистави?
Кайдашиха права в усьому. Народ пізнає те життя, яке він бачить. Тому люди йдуть подивитися. Скоро ми повеземо цю виставу в Рівне і Луцьк.
Що для вас вистава "Візит"?
Моя героїня у свої 17 покохала щиро і ця любов була взаємною і дитина була бажаною, проте він її не визнав і вона вагітною втекла з містечка. Вона пройшла всі кола пекла, проте врешті опинилися на верхівці суспільства. Я її роблю такою, що вона не змінилася. Вона така ж весела. Вона промовляє такі тези, що вистава набуває філософських смислів. Вона про цінності життя для жінки. Головне – не втрачати свій жіночий шал, здатність бути красивою, що б ти не пройшов. Вона постає не образом помсти, а образом спокути. Якби ж така дама прийшла до наших ворогів.
Що для вас найважливіше сьогодні в житті і театрі?
Щоб ми вижили і тоді буде театр.
