Дональд Трамп. Фото: АР
"Це приємна несподіванка. Але — велике питання, чи пройде ця пропозиція Сенат"
Як ви розцінюєте це позитивне голосування у Палаті представників? Сподівалися на таке чи це несподіванка?
Насправді це приємна несподіванка. У тому плані, що останнього разу таке несподіване голосування у Конгресі проходило успішно більше року тому. Ми бачимо зміну позиції американських законодавців, а паралельно ми нещодавно бачили і зміну позиції Пентагону, коли він відкрив для України декілька фондів по співпраці та розвитку взаємних спроможностей. Це дуже позитивні для нас показники, особливо на фоні того, що сам Дональд Трамп не готовий до продовження такого рівня підтримки України. За його словами, він нібито готовий до співпраці, готовий докластися до того, щоб ми нарешті підписали якусь угоду. Але загалом ми не бачимо такого рівня підтримки, який був раніше і який забезпечив би нам можливість вийти на ці переговори з хорошим потенціалом та з позиції сили. Є ще велике питання, чи пройде ця пропозиція Сенат, тому що сенатори зараз зайняті абсолютно іншим. Вони, з одного боку, досі намагаються зрозуміти, що їм робити із повноваженнями президента у контексті іранської кампанії. А останні кілька днів іде активна боротьба в Сенаті проти міністерства юстиції, адже воно пішло на мирову угоду з Трампом і готове йому надати 1,7 млрд доларів відступних та ще й звільнити усіх членів сім’ї Трампа та їхні компанії від додаткових перевірок до кінця існування. Тому поки що я, на жаль, не можу сказати, що позитивне рішення Конгресу матиме якесь продовження.
"Внутрішнє дроблення Республіканської партії тільки посилюється"
Пане Олександре, а можна роз'яснити, хто ця група — здається, 18 республіканців? Це окреме крило Республіканської партії? Чи просто так вийшло, що ці люди, достатньо далекі одне від одного, вирішили все-таки, враховуючи ситуацію в Україні, підтримати нас?
У Республіканській партії ми будемо бачити ще більшу появу внутрішніх груп і внутрішнього розділення. Адже прямо зараз в Америці проходять праймеріс Республіканської партії, і ми бачимо, що насправді ситуація більш ніж неординарна. Тому що перші п'ять праймеріс, які пройшли у східних та центральних штатах США, вигравали виянтково політики, яких Трамп особисто підтримував. Це посилило течію MAGA, посилило всіх — і умовно проросійських, і радикально протрампівських політиків. З іншого боку, буквально цього тижня пройшло ще чотири праймеріс, в тому числі у Техасі, і на них переважно перемагали так звані рейганісти. Тобто консервативно налаштовані республіканці, для яких Трамп є, скоріше, токсичним. Це саме ті республіканці, які підтримали ідею виділення Україні коштів у межах Палати представників. Це ті республіканці, які кажуть, що потрібно забирати у Трампа повноваження керування збройними силами США за кордоном. Тобто внутрішнє дроблення Республіканської партії тільки посилюється. А це приводить нас до простого висновку, що окрім абсолютно антитрампівських ініціатив, яких ми бачимо все більше і більше, ми будемо бачити дедалі більше і протрампівських ініціатив. Тобто в Республіканській партії, по суті, не залишиться якогось середнього поля. Ти або абсолютно повністю, до останнього подиху підтримуєш поточного президента, або ти його найбільший критик, опонент і готовий робити все можливе, щоб повернути партію туди, де вона була в 1990-х і на початку нульових.
"Те, що роблять "нові рейганівці", потрібно партії для оновлення та відновлення після Трампа"
Мені сподобався ваш вислів про жорстких рейганістів. Тобто оживає дух, очевидно, Рональда Рейгана, і відбувається усвідомлення того, що далі потурати Кремлю неможливо, оскільки це загрожує колосальними проблемами та нівелює роль Сполучених Штатів як провідної демократичної держави. Погоджуєтеся?
Так, абсолютно. Тобто те, що Трамп намагається зробити з партією, не вписується у жодні канони американської політики. Америка сама по собі, як держава, засновувалася на ідеї того, що влада не може бути одноосібна, максимально персоніфікована, влада не може бути ідолопоклонницькою. Тобто вся ідея повстання проти монархії, з економічної точки зору, будувалася, звісно, на податках, але з ідеологічної точки зору, вона будувалася на ідеї "vox populi" — голосу народу. І те, що Трамп намагається зробити Республіканську партію партією Трампа, це насправді не вперше в американській історії, але це вперше настільки проголошено, настільки інституціоналізовано і, на жаль, має високі показники ефективності. Бо ми все-таки бачимо, що Трамп і досі тримає за собою значну підтримку електорату, він тримає за собою значні кошти Республіканської партії та, в принципі, може розраховувати на достатньо непогані результати для своїх прихильників під час цих виборів.
Тому те, що роблять консерватори у межах партії, те, чим займаються "нові рейганівці", потрібно не лише самій партії для оновлення і для відновлення після Трампа. Адже, так чи інакше, Трамп колись закінчиться, Трампа колись не стане політично, і партії доведеться відновлювати власні позиції. А тому їм потрібно вже зараз розуміти, що може розродитися із цієї нової трампівської Республіканської партії, куди вона буде далі рухатися. Опір Китаю, на якому пріоритет ставить Трамп, звісно, важливий, але повне покидання європейців, повне нехтування своїми зобов'язаннями у міжнародних альянсах, в тому числі у НАТО, і повний занепад, скажімо так, американського лідерства — це зовсім не те, про що казав Рейган, і зовсім не те, про що була Республіканська партія. Це була партія дійсних яструбів, тих, хто готовий був рішуче і подекуди навіть радикально, але вершити міжнародну політику і бути отим світовим поліцейським. Зараз ми бачимо зовсім інші підходи, тому внутрішньопартійне протистояння на фоні проміжних виборів 2026 року, в принципі, має вирішити те, яким буде майбутнє старої доброї партії та й усієї американської політичної системи.
"Усі питання щодо державних призначень вирішуються особисто Трампом"
А чи є у Трампа важелі впливу на цих, сказати б, "відступників"? Чи у керівництва Республіканської партії немає важелів впливу?
Насправді є. Як мінімум, неофіційні важелі впливу Трамп застосовує дуже активно. Тобто ми це побачили на прикладі Марджорі Тейлор Ґрін і Томаса Мессі. По суті, Трамп, натравивши на них своїх журналістів та своє оточення, зробив так, що Мессі знявся із губернаторських перегонів. А Марджорі Тейлор Ґрін, яка намагалася запустити власні медіа, розкрутити власні подкасти і залишитися в інформаційному полі консервативного руху, як ми бачимо, досі не змогла цього зробити. Тобто навіть якщо це не бюрократичні важелі, хоча вони також у Трампа залишаються, у нього є абсолютно чітко діючі власні інформаційні та суспільні важелі, які він застосовує.
Я казав про те, що Трамп може до невпізнаваності змінити американську політику і вже це зробив, тобто тут йдеться про те, що призначення людей на конкретні посади стало одноосібним у багатьох аспектах. Бачимо, що Трамп вирішує, хто буде обіймати яку посаду на рівні навіть середнього менеджменту, у Пентагоні, державному департаменті тощо. На жаль, усі питання щодо державних призначень вирішуються особисто Трампом і колом наближених до нього людей. Навіть призначення наступника Тулсі Ґаббарт, тобто керівника об'єднаного комітету розвідок США, також відбулося самим Трампом. Він призначив людину, яка свого часу писала достатньо критичні статті проти всіх опонентів Трампа і казала, що Трамп — це єдина людина, яка може врятувати Сполучні Штати Америки. Вона не має жодного попереднього досвіду роботи у розвідці, у системі національної безпеки, у дипломатії, політиці, але Трамп її призначає лише тому, що ця людина обожнює Трампа і готова його підтримати. Це дійсно попахує певним феодалізмом, але саме цей феодалізм дозволяє Трампу все ще бути загрозливим для будь-якого свого критика.
"Якщо він сидить третій термін, то хто йому може конституційно заборонити четвертий?"
Багато експертів говорять про те, що Трамп десь у душі дуже заздрить товаришу Сі, а особливо кремлівському диктатору, тому що їм не треба перед кимось звітувати або з кимось щось узгоджувати. Проте США – демократична країна, є баланс гілок влади, є сфера розподілу функцій судової, законодавчої, виконавчої влади, тож Трамп при всіх своїх зашкварах не може переступити ці червоні лінії. Наступне питання, пане Олександре, чи не вилізе ця ситуація Трампу боком, бо на самих виборах кандидатам треба буде залучати не лише своїх прихильників, а й тих, хто не визначився? А радикалам це робити значно важче. Ваша версія.
Справді, Трампу буде дуже важко знаходити або для себе, або для свого наступника голоси. Тут варто сказати, що останні заяви мене тривожать стосовно американських президентських виборів, бо Трамп, який раніше вибирав між Венсом і Рубіо та обговорював з республіканським лідерством те, хто буде замість нього наступним кандидатом у 2028 році, зараз все більше почав і постити, і заявляти про те, що взагалі-то він вже третій термін президентом сидить. А якщо він сидить третій термін, то хто йому може конституційно заборонити четвертий? Бо американський народ мудрий, і якщо він дозволив бути йому три терміни, переступивши конституційні обмеження у два терміни, значить і надалі він може це робити. Отже, Трамп дійсно може планувати надалі залишатися при владі, але йому буде достатньо важко шукати ці голоси.
.jpg)
Олександр Краєв. Фото: uacrisis.org
Інша проблема, що в американській системі справді є певні внутрішні важелі, внутрішні застереження, які мали б зупинити ось таку одноосібну владу, про яку Трамп справді мріє ще з часів свого першого терміну, і продовжує втілювати її усіма правдами і неправдами. Штука лише в тому, що інші частини американської влади ці важелі майже не застосовують. Тобто — Верховний суд США ухвалює рішення, що тарифи Трампа є незаконними, його міграційні рішення є незаконними, так само закриття "Голосу Америки" та інших медіа є незаконними, але ці рішення дуже часто залишаються просто на рівні заяв.
"У межах позасесійних засідань рішення Верховного суду просто блокуються"
Річ у тім, що Верховний суд часто використовує за останній рік такий формат, як позасесійне рішення. Позасесійне рішення ухвалюється, якщо питання, котре виноситься на обговорення Верховного суду, становить особливу важливість для національної безпеки і захисту суверенітету США. І Білий дім, по суті, цим маніпулює. Зважаючи на те, що Трамп за свої два терміни призначив уже трьох Верховних суддів, то, хоча в нього немає абсолютної більшості, але все-таки є достатньо голосів для того, щоб аплікацію цих рішень, по суті, блокувати. І в межах позасесійних засідань він якраз і робить те, що усі рішення Верховного суду, навіть позитивні, просто блокуються. Те ж саме ми бачимо з Конгресом. Так, з одного боку, є достатня велика частка сенаторів, конгресменів у Палаті представників, які опонують рішенням Трампа і намагаються його зупинити. Але при цьому ми бачимо, що вже дев'ять разів Сенат провалював голосування, яким мав би забрати у Трампа повноваження керувати збройними силами США за кордоном. Хоча конституційно Трамп уже вичерпав ці повноваження, у нього було 60 днів, щоб одноосібно розпоряджатися збройними силами, а скоро минає майже 90 днів, як він це робить. Але Конгрес не зробив нічого, щоб його зупинити. Тобто в Америці справді існує система, яка не має дати можливості Трампу робити те, що він робить. Але, на жаль, цю систему просто чи то бояться, чи то не можуть проти нього застосувати.
А що демократи? "Моє прізвище не Трамп, і я буду робити не так, як він"
Хотів би нагадати, що 4 липня США відзначатимуть 250 років від моменту утворення. Пане Олександре, а що відбувається у таборі демократів? Які процеси там зараз вирують?
Якщо стисло, то це — друга велика проблема. З одного боку, сама американська система, сам істеблішмент неспроможний зупинити Трампа. Тоді постає абсолютно логічне питання — чому ж опозиція цього не робить? А штука в тому, що в опозиції, по суті, схожі проблеми на ті, які ми бачимо у межах Республіканської партії. Це, по-перше, внутрішнє дроблення. Ми бачимо, що соціалісти в межах партії, тобто радикально ліві, дедалі більше відходять від позиції центристів. Це їх все менше об'єднує зі своєю оригінальною партією. По-друге, відсутність нормального лідерства. Тобто, який би Трамп не був токсичний, але він лідер. Він має диктаторські замашки, але все-таки він керує Республіканською партією і намагається займатися партійною політикою. Логічне питання — а хто керує зараз демократами? Єдиного центру в них немає. Є декілька відомих політиків, але реального лідера, загальновизнаного, загальнопартійного, просто не існує. І це друга велика проблема. А третя велика проблема — демократи, на жаль, намагаються відігравати роль опозиції без певної програми. Тобто — перед виборами 2026 року вся програма демократів, в будь-якому штаті, на будь-якому рівні, зводиться до того, що "моє прізвище не Трамп, і я буду робити не так, як він".
Отже, на жаль, я поки що не знайшов жодного повноцінного демократичного політика, який би на кожну пропозицію республіканців або на якийсь законопроєкт, що їм не подобається, або на рішення Трампа давав альтернативу. Це дуже звична штука для британської демократії, коли опозиція має тіньовий кабінет, має відповідальних людей, які повинні блокувати певні урядові рішення, або давати альтернативу, щоб люди розуміли, за що вони голосують і кого вони підтримують грошима. А тут демократи просто відіграють роль, мовляв, "вони погані, тому що вони погані, а ми хороші, тому що ми не вони". Мені здається, це достатньо інфантильна політична позиція. Тому, на жаль, демократи також поки що не в змозі повноцінно зупинити Трампа. І на завершення — просто коротка ремарка. Зараз дуже популярна думка серед американських колег полягає в тому, що навіть якщо демократи виграють на виборах, малоймовірно, що вони цю перемогу зможуть використати. Бо, по-перше, вона буде достатньо незначна, а по-друге, відсутність повноцінної програми не дасть їм можливості хоча б щось альтернативне реально впровадити у межах Конгресу.
КОНТЕКСТ
У США 3 листопада цього року відбудуться вибори до Палати представників, нижньої палати американського Конгресу. Також того дня у США переобиратимуть третину Сенату – верхньої палати Конгресу. Сенат США кожні два роки переобирається не повністю, а на одну третину. У листопаді 2026 року переобиратимуть 35 місць зі 100 (33 планових + 2 довибори на місця Джея Ді Венса та Марко Рубіо).
Водночас у 34-х із 50-ти штатів США губернаторів вибирають на чотирирічні терміни саме під час цих проміжних виборів, а в Нью-Гемпширі та у Вермонті губернаторів вибирають на два роки і під час проміжних виборів, і під час виборів президента США (наступне таке голосування заплановане на 7 листопада 2028 року). Тобто загалом 36 губернаторів штатів вибирають саме під час проміжних виборів 3 листопада нинішнього року .
