– Я хотів би поговорити про твою творчість, адже останнім часом в інтернеті з’явилось чимало платформ, які ти ініціював, для того, щоб об’єднати бандурну спільноту.
– Вони є продовженням моєї діяльності і, так як діяльність всього світу переміщується в інтернет, я теж перемістився.
– Починав з "Ліги вправних бандуристів" та майстерні у фейсбуці, зараз це переросло в платформу. Щоб прояснити, який це був процес, що зараз мають бандуристи, чим би ти хотів поділитись?
– Перший сайт в мене називався "Ліга вправних регулювальників бандури" і він десь ще досі є в архівах інтернету. Сайт був присвячений виключно регулюванню бандур як поняттю, яке важливе для вивчення та обговорення. Це не просто незначуща частина нашого ремесла, а частина, яку необхідно опрацьовувати.
Потім пішла "Майстерня вправних бандуристів" – це комерційна організація, де ми робимо бандури. В нас кілька є майстрів і ми робимо як фізично якісь предмети, так і надаємо послуги з регулювання, допомагаємо робити документи на бандури. Також у нас є лабораторія, ми кличемо її "БандураЛаб", куди ми сходимося з паяльниками псувати плати й експериментуємо.
Також є "БандураEducation", де ми проводимо лекції з загальної бандурної грамотності, з довколабандурної діяльності, наприклад, була лекція, як анонсувати бандурні концерти.
– Як прийшла ідея лекцій? Адже зазвичай, я знаю, викладачі не дуже діляться своїми секретами, але я бачу, що багато позитивно реагують, лайкають, коментують, коли розповідаєш про якісь нюанси, які навіть не всі знають.
– Це виключно від виховання залежить: мені в житті дуже багато людей допомагало і допомагає, тому я не знаю іншого шляху, як ділитися, чим можу, з іншими людьми.
– Я знаю, що ти давно співпрацюєш з колективом "Гроно" Тараса Петриненка і взагалі багато де граєш. Можеш трохи розказати, можливо, про свою творчість.
– Це не творіть, це ремеслярство. Я ще викладаю і вчора займався зі студенткою, яка вчить колядку. Я сказав: "Ану, швидко, зроби якусь колядку", ми знайшли її і за три хвилини вона вже щось грала. І це не питання творчості, це питання ремесла – як ти вмієш відтворити поставлену тобі технічну задачу. Мені це вдається і тому я затребуваний як сесійний та студійний музикант. А з Петриненком я граю, здається, з 2000 року і це велика школа і досвід.
– Найчастіше, коли згадується твоє ім'я, воно асоціюється з електробандурою. Що це взагалі таке і як ти до цього дійшов?
– В 2001 році Тарас Петриненко почав вимагати від мене такий інструмент, дав мені поштовх і перші гроші на розробку. Гурт "Гроно" – це супер професійний колектив і коли я туди потрапив зі своєю бандурою, ясно, що я там був як бідний родич. І потрібно було робити різні рухи, щоб ситуація почала мінятись на краще. На сьогодні та електробандура, яка в мене, це десь 15-та реінкарнація тієї першої. Я перепробував всі системи визвучення, які є на планеті. І зупинився на тому, що є і вона мене почала лаштовуати. Власне, з нею я і працюю і моя мастерня виробляє такі системи для всіх людей, які хочуть собі її мати.
– Розкажи про твої нові твори, які ти виконував не лише на інструменті, а й із залученням лупера і, відповідно, накладанням звуку. Це складно?
– Це нескладно для того, хто там вариться. Бандуристи не використовують його взагалі і не будуть найближчим часом, скоріш за все. Мені зараз подобається цей напрямокк музики, я занурився і його пропагую. Бандуристам електронні інструменти зазвичай потрібні, щоб заграти голосніше. Вони ще не бачать себе у електронній сучасній музиці, бо дуже мало прецедентів. Інструмент, людина і репертуар 2018 року – такого практично зараз немає. Але це нормально, тут немає на кого нарікати, нам цей інструмент дістався не таким розвиненим, як скрипалям скрипка. Ми самі його зараз вигадуємо і творимо історію цього інструменту.
ФОТО: Facebook Івана Ткаленка
