Нобелівську премію з хімії дали Джону Ґуденафу, Стенлі Віттінгему та Акіра Йосіно за розробку літій-іонних батарей. Завдяки їхній роботі, були створені умови для безпровідного та незалежного від копалин світу і суспільства. Власне, це акумулятори, які можна перезарядити, і з роботою яких ми стикаємося кожного дня.
Троє науковців працювали над цією розробкою впродовж майже 15 років — досить довгий час, з 70-х до середини 80-х, поки не з’явився досконалий акумулятор.
Кандидатка технічних наук, викладачка кафедри хімії Києво-Могилянської Академії Тетяна Мурланова розповідає, що сучасні дослідження у своїй більшості є міждисциплінарними, тож і премія за винайдення літій-іонних батарейок — більш дотична до фізики, тому що це електрика.
"Але все в нашому світі складається з атомів, йонів та молекул, і тому серцем цієї батарейки є саме хімія і особливі властивості такого йону, як літій. Застосування літію і літієвих йонів у цих батарейках (батарейки були звичайні — або сольові або алкалайневі — і вони не були здатні до перезаряджання і багаторазового використання)", — розповідає науковиця.
Вона пояснює, що літій — один із найдавніших елементів, який утворився невдовзі після "великого вибуху", це — хімічний елемент з найлегшою масою, який є металом і здатен легко віддавати свій електрон зовнішнього електронного шару, перетворюючись на стабільний літієвий йон. Цей елемент — дуже реактивноздатний. Тому в ході дослідження цих батарейок перейшли від чистого літію, який вибухово реагує з водою, до використання літієвих йонів, які є більш стабільними і хімічно безпечними.
"Рух електронів по контуру цього акумулятора і є електрикою, і електрон, який віддає літій, дуже легко відділяється від позитивно зарядженого аноду, і живлячи наш електропристрій переходять на катод. Катод має такі властивості, що він здатний накопичувати в собі позитивно заряджені йони літію — катіони, і коли ми вже вичерпали ресурс нашого акумулятора — вмикаємо в мережу, і рух електронів і катіонів відбувається у зворотньому напрямку. І таке використання можливо багаторазово", — пояснює Тетяна Мурланова.
Нобелівська премія з хімії — найвища нагорода за наукові досягнення в області хімії, щорічно присуджується Шведською королівською академією наук в Стокгольмі. Кандидати в лауреати премії висуваються Нобелівським комітетом з хімії. Премія є однією з п'яти заснованих відповідно до заповіту шведського хіміка Альфреда Нобеля від 1895 року, що присуджуються за видатні досягнення в хімії, фізиці, літературі, фізіології або медицини та за внесок у встановлення миру. Перша Нобелівська премія з хімії була присуджена в 1901 році Якобу Вант-Гоффу з Нідерландів.
Ілюстрація: Niklas Elmehed
