Передачі з архіву Українського радіо

The New York Times переносить слухача до Костянтинівки — міста, яке опинилося в так званій "зоні смерті", де цивільних евакуюють під ударами дронів, а життя дедалі більше нагадує середньовічну облогу, поєднану з найсучаснішими технологіями війни. 

Financial Times пише, що Україна поступово перехоплює ініціативу у війні завдяки масовому виробництву дронів власного виробництва — безпілотники не лише стримують російський наступ, а й дедалі болючіше б’ють по логістиці, економіці та відчуттю безпеки всередині Росії. 

The Guardian аналізує спробу створити спеціальний трибунал за злочин агресії проти України. Автор проводить паралелі з Нюрнберзьким процесом і стверджує, що притягнення російського керівництва до відповідальності є не лише питанням справедливості, а й перевіркою життєздатності міжнародного права. 

Al Jazeera наголошує, що депортовані до Росії українські діти не можуть стати предметом політичного торгу. Авторка пояснює, чому повернення тисяч дітей має залишатися одним із головних міжнародних пріоритетів незалежно від перебігу мирних переговорів чи зміни глобального порядку денного.

ОpenDemocracy паналізує, чи починає воєнна економіка Росії тріщати під тиском затяжної війни та українських ударів углиб її території. Атаки дронами по Москві, нафтопереробних заводах і військовій інфраструктурі не лише демонструють зростання українських технологічних можливостей, а й посилюють економічні, соціальні та політичні ризики для Кремля.

The New York Times описує, як українські удари дронами по Москві та її передмістях змінюють сприйняття війни всередині Росії. Видання передає голоси мешканців столичного регіону, які раніше відчували себе відносно захищеними від війни, а тепер говорять про страх, втому, недовіру до держави й дедалі сильніше бажання, щоб конфлікт закінчився.

Nebraska Examiner розповідає про ветерана армії США й колишнього сенатора штату Тома Брюера, який готується до вже дев’ятої місії в Україну, щоб допомагати на місцях і не дати війні стати "забутою". Невелика команда з Небраски поєднує гуманітарну підтримку, увагу до українських фермерів, ветеранів і прифронтових громад і закликає США не відвертатися від України в ключовий момент війни.

Politico Europe досліджує, як Венеційська бієнале стала для Росії способом повернення на європейську культурну сцену попри війну проти України. Суперечливе відкриття російського павільйону сприймають не лише як мистецьку подію, а як елемент "м’якої сили" Кремля — спробу нормалізувати російську присутність у Європі через культуру, спорт і міжнародні інституції.

Foreign Policy пише, що Україна дедалі активніше переносить війну на територію Росії — Київ робить ставку на далекобійні удари по нафтовій, військовій та технологічній інфраструктурі РФ, намагаючись послабити здатність Москви вести затяжну війну й змусити Кремль переглянути свої розрахунки.

The Wall Street Journal розповідає про ставку України на "війну машин" — команда міністра оборони Михайла Федорова просуває масове використання дронів, роботизованих систем і штучного інтелекту, вважаючи технології головною перевагою Києва у війні на виснаження з Росією.

The New York Times розповідає про нову реальність українського прикордоння, де навіть діти змушені вчитися виживати під атаками дронів — 12-річний хлопець із Чернігівщини зміг знешкодити російський FPV-дрон на оптоволокні, який летів у бік дітей біля будинку.

Центр досліджень Росії, Східної Європи та Євразії аналізує, як Україна через свої виступи й перемоги на "Євробаченні" перетворила конкурс на майданчик культурної дипломатії та розмови про війну, тоді як молдовське медіа Ziarul de Gardă описує скандал довкола голосування журі Молдови на "Євробаченні-2026", яке не дало балів Україні — що спричинило дискусію про геополітику, солідарність і символічне значення конкурсу.

Платформа Eurotopics аналізує сигнали, які Владімір Путін намагався надіслати під час параду 9 травня в Москві. Частина оглядачів побачила у скромнішому форматі параду та обережній риториці Кремля ознаки слабкості, втоми від війни й поступового послаблення позицій Путіна. Інші ж застерігають, що Росію не варто недооцінювати, адже її військова промисловість продовжує працювати й модернізувати техніку. 

Болгарський політолог Дімітар Бечев у статті для AlJazeera пише, що Росія поступово втрачає свої позиції як у війні проти України, так і на міжнародній арені. Попри спроби Кремля демонструвати силу через парад 9 травня, цьогорічний захід виглядав значно млявішим: було менше впливових гостей, не показували важку техніку, тоді як Росія загалом дедалі більше стикається з економічними проблемами, невдоволенням еліт і затяжною війною без помітних успіхів. 

Стаття на Oilprice.com описує, як українські далекобійні дронові атаки дедалі сильніше впливають на Росію — особливо на її нафтову інфраструктуру, яка є ключовим джерелом фінансування війни. Українські удари по нафтобазах, НПЗ, системах ППО та військових об’єктах уже досягають регіонів за сотні кілометрів від фронту, зокрема навколо Санкт-Петербурга. Через це Росія змушена розтягувати свою протиповітряну оборону, а деякі економічні показники, зокрема обсяги переробки нафти, почали падати. 

Washington Post розповідає про новий феномен — "воєнний туризм" в Україні. Попри війну та офіційні застереження, дедалі більше іноземців приїжджають до України не воювати чи волонтерити, а побачити життя країни під час війни на власні очі. Туристи відвідують Київ, Харків, Бучу, Ірпінь та інші місця, пов’язані з російським вторгненням, намагаючись зрозуміти реальність війни поза новинними заголовками.

Euronews показує, як Вірменія дедалі сміливіше віддаляється від Москви й демонструє новий зовнішньополітичний курс. Проведення саміту європейських лідерів, зближення з ЄС і перший за 24 роки візит Президента України до Єревана стали для Кремля болючим сигналом: країна, яку довго вважали союзницею Росії, більше не хоче залишатися її сателітом. 

The Washington Post описує наслідки українських ударів по російській нафтовій інфраструктурі, які спричинили масштабні пожежі, токсичний "чорний дощ" і забруднення узбережжя Чорного моря біля Туапсе. Ці атаки не лише б’ють по доходах Кремля, а й оголюють безпорадність російської влади, яка применшує екологічну катастрофу й намагається приховати її масштаби від власних громадян. 

Haaretz розслідує, як викрадену з окупованих територій українську пшеницю таємно доправляють до Ізраїлю через складні морські схеми. Росія приховує походження зерна, перевантажує його у відкритому морі й продає на міжнародних ринках, а прибутки від цієї торгівлі фактично підтримують воєнну машину Кремля. 

The Guardian розповідає історію українського військового Вадима Лєтунова, який після знищення своєї позиції випадково потрапив до російського бліндажа й провів там два тижні поряд із ворожим солдатом. Майже неймовірна історія виживання на лінії фронту, де страх, психологічна напруга, дрони й випадковість зрештою привели до того, що українець повернувся до своїх разом із росіянином, який здався в полон.

The New York Times пише, що Європа готується до затяжної війни в Україні без чіткої стратегії її завершення — на тлі зниження ролі США Київ дедалі більше покладається на власні сили й підтримку ЄС, а перспектива переговорів виглядає віддаленою.

BBC розповідає, як Україна посилює удари дронами вглиб Росії — націлюючись на нафтову інфраструктуру, війська і навіть моральний стан противника, роблячи безпілотники ключовим інструментом стримування.

Open Canada аналізує, як війна проти України підірвала претензії Росії на статус великої держави — замість відновлення впливу Москва опинилася в ізоляції й дедалі більше виснажується самим конфліктом.

The Washington Post описує, як війна переплітається з історією Чорнобиля — зона відчуження знову стає символом втрат і виживання, а її мешканці й працівники сприймають нову війну як продовження давньої боротьби.

The Atlantic пише, що Україна, схоже, більше не розглядає Дональда Трампа і США як надійну опору у війні з Росією. Після марних спроб зберегти прихильність Вашингтона Київ змінює риторику, шукає нових партнерів і дедалі більше робить ставку на власну армію, дрони та підтримку Європи.

CNN розповідає, як Україна дедалі активніше замінює людей на передовій роботами й безпілотними системами. Наземні дрони вже не лише евакуюють поранених і підвозять боєприпаси, а й беруть участь у штурмах, тоді як Київ робить ставку на технології як на спосіб компенсувати нестачу людей і втримати перевагу над Росією.

Associated Press описує, як Україна намагається повернути тисячі культурних цінностей, які Росія вивезла або знищила під час війни. І як часто надзвичайно складно довести масштаби цих втрат. Музейники, прокурори й дослідники буквально по крихтах відновлюють каталоги, цифрові архіви та докази розграбування, щоб у майбутньому домогтися повернення викраденого і покарання винних.

Deutsche Welle досліджує, як живе Донбас під новим натиском російської армії на Костянтинівку, Краматорськ і Слов’янськ. Видання передає голоси військових і цивільних, які, попри обстріли, руйнування та втому, не готові віддати регіон, бо переконані: якщо здатися зараз, далі Росія піде ще глибше.

У своїй авторській колонці колишній прем'єр Британії Борис Джонсон описує свою поїздку на передову на півдні України поблизу Запоріжжя, де військові та цивільні мешканці живуть під постійною загрозою атак російських дронів. Автор стає свідком суворої реальності повсякденного життя в селах, що перетворилися на "kill zone", де пересування є небезпечним, а виживання залежить від швидкості, обережності та удачі.

У інтерв’ю Тетяни Федосюк для "Міжнародного Центру захисту та безпеки” політолог Тарас Кузьо стверджує, що заявлені Росією "корінні причини" війни насправді означають примушення України стати маріонетковою державою під контролем Росії, подібною до Білорусі. Ці вимоги — такі як обмеження української ідентичності, просування російської мови та блокування європейської інтеграції — є принципово несумісними з суверенітетом України, що робить процес мирних переговорів майже не реалістичним.

Видання Al Jazeera пояснює, що хоча Україна зазнала значних втрат через втрату контролю над Азовським морем, але Росія отримала набагато менше, ніж очікувалося. Аналітики стверджують, що здобутки Росії є обмеженими. Значна частина захоплених промислових об’єктів зруйнована й непридатна для використання, що робить економічну вигоду "практично нульовою".

Видання Bloomberg розповідає про українське місто Херсон, яке живе під постійними російськими обстрілами та атаками дронів проте мешканці продовжують відкривати ресторани та підприємства, демонструючи тим самим свою стійкість. Незважаючи на значні руйнування та втрати населення, ці заклади забезпечують робочі місця, створюють відчуття спільноти та нормального життя.

Колумніст Вальтер Пінкус пише для The Cipher Brief, що попри заяви Кремля про просування, війна проти України дедалі більше виглядає як ознака стратегічного занепаду Росії: величезні втрати, повільний темп наступу та зростаючий економічний тиск свідчать про виснаження держави, яка не здатна досягти своїх початкових цілей.

В матеріалі від The New York Times йдеться, що співпраця Москви й уряду Віктора Орбана напередодні виборів в Угорщині відбувається не приховано, а відкрито — через енергетичні домовленості, політичну підтримку та поширення антиукраїнських наративів, що ставить під сумнів єдність ЄС.

Видання POLITICO випустило статтю про важливу перемогу України в Спортивному арбітражному суді, який заборонив Росії проводити шахові турніри на окупованих територіях, створивши прецедент: міжнародні спортивні інституції більше не можуть ігнорувати питання окупації та легітимізувати її через спорт.

The Guardian опублікував репортаж про українських ветеранів з ампутаціями, які виходять на боксерський ринг, демонструючи не лише фізичну витривалість, а й силу адаптації та психологічного відновлення — і доводячи, що навіть після важких травм життя та боротьба тривають.

Carnegie Endowment публікує тривожний прогноз про Росію після війни проти України. Навіть вийшовши з цієї війни виснаженою, економічно ослабленою і з підірваними збройними силами, Росія може стати ще більш озлобленою, реваншистською і схильною до нової конфронтації з Європою. Йдеться не лише про ризик прямої агресії, а й про довге протистояння Кремля зі США, Європою і НАТО.

The Washington Post написав про українську стійкість, яку найкраще видно не на фронті, а в університетських аудиторіях Києва. Американський соціолог, який приїхав викладати до Київської школи економіки, описує, як студенти і викладачі продовжують навчання під сиренами, переносять лекції в укриття і будують майбутнє країни буквально під час війни.

European Policy Centre аналізує небезпечну логіку територіальних поступок Україні в обмін на так званий мир. Визнання російського контролю над Донбасом чи іншими окупованими територіями не зупинить війну, а лише легітимізує агресію, послабить українську оборону і дасть Кремлю час підготувати новий удар.

CNN розповідає про майже невидиму, але надзвичайно важливу боротьбу України за повернення дітей, яких Росія депортувала, утримує на окупованих територіях або намагається перевиховати у власній системі. Коли офіційні механізми часто не працюють, українські волонтери, правозахисники і родини будують цілу підпільну мережу порятунку, ризикуючи заради кожної окремої дитини.